Вбиті росією: Селівон Марія. Радченко Олександр. Євдоченко Марина

Марії Селівон було 86 років. 16 березня 2022-го російські військові обстріляли її рідне село – Новоселівку, що у передмісті Чернігова. Жінка з родиною ховалась у погребі. Через обстріли загорілися будівлі сусідів. Зять і онук Марії почали гасити пожежу, аби вогонь не перекинувся на дім. Марія вийшла з погребу подивитися, що відбувається, як знову почався обстріл.

«Мамі одного кроку не вистачило, щоби сховатися у погріб. Вона впала. Ми з чоловіком затягнули її в льох, перевернули, а там кров крізь пальто просочилася, рука та нога теліпаються… Поклали її у синове авто і повези в Чернігів у травмпункт. Мама була при тямі. Паспорта при собі не було, тому ми залишили інформацію про неї, а самі повернулися в село. Того ж дня російські військові обстріляли й травмпункт. Коли наступного дня ми повернулися з паспортом мами, довго не могли потрапити всередину. А потім не могли знайти маму. Нам сказали подивитися у морзі. Мама чомусь була серед неопізнаних…» – пригадала донька Ніна.

Вона точно не знає, коли саме і як померла мама. Відомо, що жінку оперували, рука та нога були в гіпсі. Проте в лікарні не залишилося ані речей, ані жодних даних про Марію Селівон. Тіло загиблої спершу поховали на старому цвинтарі Чернігова – у Ялівщині. Після звільнення області донька перепоховала матір на кладовищі у рідному селі.

Марія Селівон народилася і жила в Новоселівці. Працювала в колгоспі, на інкубаторі. Потім 40 років – у Чернігівській районній лікарні, була молодшою медичною працівницею у дитячому відділенні.

«Моя мама була дуже чуйною. Все за онуків хвилювалася. Збирала пенсію, щоби допомогти побудувати онуку дім. Будинок і все майно знищили у березні 2022-го. Вигоріли вщент і дім, і автомобіль, яким ми ще встигли вивезти з села пенсіонерів, бо евакуації не було. Повернулися востаннє по чоловіка і був приліт якраз. У Чернігів ми вирушили вже пішки, останні з нашої вулиці», – пригадала Ніна. У Марії Селівон залишилися донька та онуки.

36-річного Олександра Радченка застрелив снайпер 8 березня 2022 року у селі Деснянка на Чернігівщині. Олександр із друзями вийшов покурити на закриту веранду, коли куля залетіла крізь скло у дверях.

«Ми з родиною моєї сестри та сусідами були у нашому будинку: гуртом не так страшно. 6 березня російські військові заїхали в село. Наші захисники їх накрили, казали, що загинув командир окупантів. А самі вони почали мститися людям. Тоді, 8 березня, ми ще навіть не знали, що окупанти вже в селі: чули вибухи, але самих їх не бачили. Мій чоловік нікому нічого поганого не зробив, його вбили просто так, щоб залякати інших», – розповіла дружина Олена.

Окупанти забороняли селянам виходити на вулицю. Тіло Олександра друзі поховали у сараї, де була земляна підлога. У квітні, після звільнення області, перепоховали на місцевому кладовищі.

Олександр Радченко народився у місті Корюківка на Чернігівщині. Після школи навчався у технікумі на автомеханіка. Усе життя працював на будівництві – у Чернігові, Польщі, інших країнах.

У вільний час цікавився новітніми технологіями: як встановити сонячні панелі, як удосконалити будинок. Захоплювався технікою. Мріяв колись купити електромобіль.

«Коли Олександрові було п'ять років, його батько помер від онкозахворювання. У дорослому віці мій чоловік теж хворів на рак. Проте ми його побороли. А от російських окупантів він не зміг пережити», – сказала Олена. В Олександра Радченка залишилися дружина і двоюрідні брати.

41-річна Марина Євдоченко загинула біля села Бірки на Чернігівщині 11 березня 2022 року. Авто, у якому вона евакуйовувалася з окупованої місцевості, розстріляли. Поряд загинув також 15-річний син Марини.

«25 лютого я пішов на роботу – заправляю киснем медичні балони, які особливо потрібні хворим на ковід. Того ж дня поряд із нашим будинком був «приліт». Згодом зателефонувала Марина, сказала, що друг брата запропонував переїхати до нього на дачу в село Піски Чернігівської області, мовляв, там буде безпечніше. Я з ними не міг поїхати через роботу», – пригадав чоловік Марини Сергій.

У Пісках Марина з сином провели кілька днів. Потім вона зателефонувала чоловікові і сказала, що в село зайшли окупанти. Там зникло світло, на дачі закінчилася їжа.

«У Марини почалася паніка, дуже хотіла додому. Думаю, в неї загалом з’явилися панічні атаки після того, як перехворіла на ковід. Увечері всі, хто був на дачі, вирішили виїжджати. Близько 12.00 наступного дня сіли до машини. Дорогою брат Марини Роман зупинився біля якогось блок-посту. Це були наші, дозволили їхати далі. Тільки почали рушати, Роман встиг побачити попереду солдата, який скочив у канаву. Видно, щось побачив. Зразу після цього почався вогонь. Маринка з Дімою сиділи ззаду, їх – на смерть. Також вбили сусідку тьотю Аню. Тещі після поранення ампутували обидві руки», – розповів Сергій.