Загиблі герої Чернігівщини: Роговий Олексій. Крупина Микола. Савинський Андрій

Надійшла сумна і болюча звістка : 10 березня 2024 року загинув наш земляк , солдат мінометного взводу- Роговий Олексій Петрович, 20 .01. 1971 року народження, житель с. Мрин, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність Батьківщини.

Олексій проживав з родиною у рідному селі Мрин. До повномасштабного вторгнення працював у Нафтогазбуд.

Мобілізований на службу в ЗСУ 6 липня 2022 року.

Самовіддано ніс військову службу у військовій частині А 7331. Потрапив у тяжкому стані в госпіталь до м.Дніпра. До останнього подиху лікарі боролись за його життя, але, на превеликий жаль, трапилось непоправне горе.

Молодший сержант Микола Крупина народився 23 січня 1992 року в селі Олишівка Чернігівської області. Навчався в місцевій школі, далі здобував освіту в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю "вчитель технологій".

З 2019 року займався волонтерською діяльністю, а у перший день повномасштабної війни став на захист України. Служив на посаді стрільця, з часом разом з побратимами вирушив захищати південно-східні кордони держави.

Загинув 25 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Провели в останню путь у Чернігові, попрощалися на кладовищі "Яцево".

13 березня 2024 року попрощалися з головним сержантом механізованої роти 1-ої окремої танкової бригади Андрієм Савинським. Він вісім років захищав Україну на сході, а під час повномасштабного вторгнення не пустив росіян у рідне село на Чернігівщині. Андрій загинув у травні 2023 року під час виконання бойового завдання на Авдіївському напрямку. Як розповіла його дружина Євгенія Савинська, 10 місяців він вважався зниклим безвісти, але два місяці тому рідні отримали перше підтвердження збігу ДНК.

– Дякую долі, що мені випало знати Андрія особисто. Завдяки таким, як він, ми маємо спокій і живемо в нашій країні. Він був добрим, позитивним, яскравим, чудовим хлопцем, який мав ще жити і жити, і ростити дітей, – зазначила подруга Андрія Савинського Інна. 

Саме таким військовослужбовця 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Андрія Савинського запам’ятали друзі, рідні, знайомі. Спогади про героя завжди житимуть в їхніх серцях. Чоловік загинув у травні 2023-го року на одному з найгарячіших напрямків – Авдіївському. Він ціною власного життя прикривав поранених побратимів, аби ті змогли евакуюватися з поля бою. Через майже рік пошуків тіло Андрія привезли до рідного села Киїнка, а згодом і у Чернігів. 13-го березня десятки містян прийшли до Катерининської церкви, аби попрощатися із полеглим героєм та вшанувати його пам’ять.

–Бойове хрещення з ним пройшов. Як другий батько. Він був такою людиною, яка вміє згуртовувати навколо себе. Дуже сильний лідер. Таких людей дуже мало. Був командиром, з яким можна було йти до кінця. За ним можна було йти навіть до пекла штурмувати. Ти був певний, що не залишишся один. Він завжди прийде, завжди допоможе, – розповів побратим Андрія Савинського Сергій.

Андрій Савинський працював будівельником, проте у 2014-му полишив цивільне життя і став на захист рідної землі від ворожої орди. Досвід та навички, які воїн здобув на Сході, застосував на початку повномасштабного вторгнення. Побратими та посестри кажуть, Андрій на чолі свого підрозділу вдало керував військовими операціями, не залишивши окупантам жодних шансів прорватися до Чернігова.

-Він був взірцем, показником, який повинен бути військовослужбовець. Ми разом брали участь в обороні Чернігова, вийшли по бойовій тривозі, він там знаходився і як ми з ним розмовляли, він теж казав, що ми ніколи не покинемо це місто, ми будемо його захищати, особливо його рідне місце Киїнку, тобто ми не відступили б ніколи, – каже посестра Андрія Савинського Ірина Чайка.

У загиблого залишилися дружина та неповнолітня донька. Героя поховали на кладовищі  “Яцево” поряд із іншими захисниками, які віддали своє життя за свободу української нації та майбутнє усієї держави.