Повертаємо із забуття: Григорій Долинський

Уродженець Чернігівщини, який відмовився зустрічати Катерину ІІ. І не просто відмовився брати участь у підготовці зустрічі, а й не дивлячись на попередження, відмовився фінансувати цю зустріч, посилаючись на складне матеріальне становище. Мова про Григорія Карповича Долинського, уродженця Чернігівщини, представника славетного польсько-козацького роду,  який практично все своє життя був на державній службі. І все своє життя він  відстоював національну ідентичність України, навіть коли на кону стояла його особиста свобода, чималий капітал, посади та звання. Вся його діяльність так чи інакше була пов’язана з Чернігівщиною. Успадкував великі статки: землі, маєтки, села, кріпаків, гроші, виробництва.

У юнацькі роки служив канцеляристом у Ніжинській полковій канцелярії, військовим канцеляристом, пізніше - ніжинським полковим осавулом, декілька років курував поштові відділення по дорозі із Глухова до Києва, слідкував, контролював та здійснював «аудит» витрат всіх ввірених йому поштових відділень. Ця його чеснота людини непідкупного сумління дала можливість йому служити при гетьманові Кирилові Розумовському, де він також опікувався фінансово-економічними питаннями. Довгий час був підкоморієм Борзнянського судового повіту, призначався головою І департаменту Новгород-Сіверського Верхнього Земського Суду, згодом -  головою цього Суду, також певний час працював головою Чернігівського Верхнього Земського Суду.

Все своє життя Григорій Долинський виборював автономію гетьманства та відстоював права українського козацтва та шляхетства, за що мало не поплатився і всіма своїми статками, званнями та засудженням до довічного ув’язнення. Проте будучи уже ув’язненим надав широкого розголосу нелюдським умовам та негідним поводженням адміністрації російської імперії із представниками відомих козацьких та старшинських родів. Чи цей розголос, чи, можливо, ще й інші фактори вплинули на його подальшу долю та долю тих, хто разом з ним потрапив у немилість до можновладців імперії: Долинський та його колеги батуринської та новгород-сіверської шляхти  були звільнені з під варти і навіть декільком з тих, кого присудили до смертної страти, і цей вирок відмінили. Григорій Карпович був відновлений на посаді. Мав велику родину: шістьох синів та трьох доньок від двох шлюбів.

Останні роки жив в одному зі своїх маєтків у с. Пекарів, що на Сосниччині, де і помер у 1799 р. Цей маєток зберігся, проте знаходиться у занедбаному стані. Будівля двоповерхова, з колонами та  балконною терасою, колись знаходилась у центрі парку, який засаджували декоративними та рідкісними для того часу деревами,  чагарниками та квітами. Останні два десятиліття  будівля стоїть пусткою. Благодійний фонд Спадщина.UA взяв під опіку цей двохсотлітній палац та найближчим часом приступить до відновлення цього чи не єдиного збереженого донині на Лівобережжі зразка української дерев’яної класицистичної палацової архітектури.

Джерело