Скорботні жнива війни: Яцен Юрій. Чуфицький Олександр. Шелест Валерій

 Яцен Юрій Петрович. Народився 5 червня 1981 року у Києві. Із 2011 року жив у селі Рогізки Сновського району. У правоохоронних органах із червня 2014 року. Старшина, військовий кінолог батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Чернігів». Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань на території Луганської області. Звільнений у 2016 році. Загинув 10 грудня 2019 року внаслідок дорожно-транспортної пригоди.

Чуфицький Олександр Євгенович народився в м. Костянтинівка Донецької області. В 1981 році пішов до першого класу СШ № 1, яку закінчив у 1989 році.

У 1992 році служив строкову службу в лавах ЗСУ. Після служби в армії здобув юридичну освіту і став правоохоронцем. У 2002 році став засновником і директором підприємства «Укрпромбуд» у м. Костянтинівці Донецької області.

У 2007 році переїхав із родиною до м. Коломия Івано-Франківської області. В цей час працює на підприємстві «Лісові ресурси». Під час другої хвилі мобілізації, у травні 2014 року, був призваний Коломийським військовим комісаріатом захищати територіальну цілісність України.

Олександр Чуфицький почав службу в п’ятому батальйоні територіальної оборони «Прикарпаття» головним старшиною. Служба проходила в районі м. Тельманове Донецької області. У Олександра був позивний «Балу».

Брав участь у визволенні військовослужбовців-заручників 72 ОМБР із території Росії у складі окремої бойової групи. У серпні 2014 року, коли відбувалися тяжкі бої з великими втратами, забезпечував вивід особового складу батальйону з Тельмановського району.

В жовтні 2014 року був переведений до складу 128-ї бригади, де продовжив захищати Україну у складі 15-го окремого штурмового гірсько-піхотного батальйону.  30 січня 2015 року брав участь у боях за Дебальцево, де під час одного з тяжких боїв отримав поранення середньої тяжкості.

З Харківського шпиталю був направлений на лікування до шпиталю міста Чернівці, але напружена ситуація на фронті і доля побратимів були для Олександра важливішими власного здоров′я, і він принципово покинув лікування і повернувся на передову. Після короткотривалого відпочинку, після виходу бригади із Дебальцевого, Олександр повернувся до служби. 11 червня 2016 року під час важких боїв на передовій отримав тяжке мінно-вибухове поранення біля шахти Бутівка. Осколками снаряду розірвало руку.

Почалося довготривале лікування. Волонтери та небайдужі українці на благодійних акціях, концертах з участю ветеранів АТО збирали кошти для допомоги Олександру. Він переніс 15 операцій для відновлення функцій руки, проте поліпшення майже не відбулося.

27 травня стався інсульт, і Олександр впав у кому. Помер 27 травня 2019 року внаслідок перенесеного інсульту. Похований 29 травня 2019 року на кладовищі міста Мена. Йому було 45 років.

Залишилися дружина та двоє синів.

Нагороджений начальником Генерального штабу, Головнокомандувачем ЗСУ почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» III ступеня та 15. 08. 2016 року нагрудним «За взірцевість у військовій службі» – II ступеня.

08. 05. 2015 року нагороджений Президентом України медаллю «Захиснику Вітчизни».

11. 03. 2015 року Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України».

18. 08. 2016 року нагороджений почесною відзнакою Івано-Франківської ОДА та обласної ради «За бойову звитягу».

Шелест Валерій Васильович народився 31 липня 1979 року в селі Білики Козелецького району. Призваний до Збройних сил України у 2014 році. Молодший сержант, номер обслуги 1-го мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону. Брав участь у боях проти російсько-терористичних угрупувань під Вуглегірськом і Дебальцевим у січні – лютому 2015 року. Демобілізований у 2015 році. Помер 26 квітня 2019 року.