Загиблі герої Чернігівщини: Ротозій Дмитро. Лоскот Євгеній. Сакун Микола. Жайворонок Богдан. Барановський В'ячеслав
Народився 29 вересня 1993 року у місті Городня Чернігівської області. У 2010 році закінчив Городнянську гімназію. Потім продовжив навчання у Чернігівському вищому професійному училищі № 15. Мобілізований до лав Збройних Сил України 20 березня 2014 року. Старший сержант, командир танка 7-ї роти 3-го взводу військової частини В 1688 (1-ша окрема танкова бригада, селище Гончарівське Чернігівського району). Учасник тяжких оборонних боїв за Луганський аеропорт влітку 2014 року. Загинув 1 вересня 2014 року під час проведення розвідки шляхів виведення танків, підірвавшись на розтяжці, у районі селища Георгієвка Лутугинського району Луганської області. Похований у місті Городня Чернігівської області.
Указом Президента України № 9 від 16 січня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 6, місце 5. 
Лоскот Євген Олександрович – заступник командира роти з озброєння 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, капітан.
Народився 22 червня 1983 року в місті Чернігів. Мешкав у селищі міського типу Десна Козелецького району Чернігівської області. У 2000 році закінчив загальноосвітню школу селища міського типу Десна.
З початку 2000-х років у лавах Збройних Сил України. Проходив строкову військову службу у 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу Збройних Сил України (військова частина А0139, місто Київ). У 2006 році закінчив Одеський інститут Сухопутних військ (нині – Військова академія, місто Одеса). Служив на командних посадах, зокрема командиром взводу 354-го навчального механізованого полку 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1048, селище міського типу Десна Козелецького району Чернігівської області). У 2011 році капітан Є.О.Лоскот звільнений зі Збройних Сил України у запас.
Брав активну участь у громадсько-політичному житті. З 2010 року був членом Козелецької районної організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Взимку 2013-2014 років знаходився на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Перебував у лавах Автомайдану. 20 січня 2014 року отримав поранення в обличчя гумовою кулею під час сутички з бійцями підрозділу міліції особливого призначення «Беркут» на вулиці Грушевського. 18-20 лютого 2014 року був учасником захисту Майдану, найзапекліших боїв між протестувальниками та правоохоронцями у центрі Києва.
21 березня 2014 року Козелецьким районним військовим комісаріатом Чернігівської області добровольцем мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив заступником командира роти з озброєння розвідувальної роти 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області).
З весни-літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Позивні «Баха», «Локоть», «Дамба-22». Учасник боїв поблизу сіл Жовте, Раївка, Сабівка Слов’яносербського району, міста Лутугине Луганської області, за стратегічні блокпости, оборони Міжнародного аеропорту «Луганськ».
У вересні 2014 року залишився під містом Луганськ прикривати відхід основної тактичної групи. Приєднався до бійців 22-го батальйону територіальної оборони «Харків». Хлопці залишилися без офіцерів, тож капітан Євген Лоскот вирішив очолити обезголовлений підрозділ, про що доповів своєму командуванню.
7 вересня 2014 року капітан Євген Лоскот з двома вояками на бойовій машині піхоти (БМП) вирушили на допомогу бійцям територіальної оборони. Зупинилися посеред соняшникового поля, аби детальніше розвідати ситуацію. Метрів за двісті, на межі сільськогосподарських угідь і найближчого терикону, екіпаж виявив з півдюжини одиниць військової техніки, танк, велике скупчення позашляховиків. Капітан Євген Лоскот вирішив атакувати польовий командний пункт противника, використавши ефект неочікуваності. Заклинена башта бойової машини унеможливлювала гарматний вогонь, тож хлопці використали кулемет і автомати, чавили й таранили «Лексуси» і «БМВ». Коли російські бойовики прийшли до тями, старенька БМП вже залишала розташування. Проте в останній момент бойову машину підбив ворожий танк. Екіпаж розділився – один з воїнів зміг повернутися до своїх, другий потрапив у полон. Капітан Євген Лоскот встиг відійти з поля бою, зв‘язатися з «айдарівцями» і домовитися про допомогу у переправленні на інший берег Сіверського Донця. Добровольці попросили ще скоригувати артилерійський вогонь, на що офіцер погодився. Артилерія щільним вогнем накрила вороже угруповання.
Проте дістатися до своїх капітану Євгену Лоскоту не вдалося, його видали місцеві мешканці. Поранений офіцер потрапив в оточення та прийняв свій останній бій на закинутій фермі поблизу села Весела Гора Слов‘яносербського району Луганської області. Коли закінчились набої, не бажаючи здаватися в полон, він підірвав себе гранатою, прохрипівши дивну для терористів фразу: «Русские не сдаются! Слава Україні!». Після цього російські бойовики добили українського офіцера пострілом у голову.
Завдяки героїчним, рішучим та сміливим діям капітана Євгена Лоскота російсько-терористичні формування на добу пригальмували просування вглиб української території до міста Щастя Жовтневого району міста Луганськ (нині – Новоайдарський район Луганської області). За цей час змогли вийти з оточення півсотні українських вояків, підтягнулися до міста Щастя та закріпилися добровольці з 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» і бійці 92-ї окремої механізованої бригади.
З того часу Євген Лоскот вважався зниклим безвісти. Лише 22 червня 2015 року рештки Героя були виявлені пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») на місці його загибелі. 2 вересня 2015 року був ідентифікований завдяки експертизі ДНК.
9 вересня 2015 року похований на кладовищі селища міського типу Десна Козелецького району Чернігівської області.
Указом Президента України №235/2017 від 23 серпня 2017 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітану Лоскоту Євгену Олександровичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Нагороджений орденом «Золота Зірка» (23.08.2017; посмертно), медалями.
Залишились мати, дружина та син.
Народився 10 вересня 1986 року у селі Тупичів Городнянського району Чернігівської області. У 2004 році закінчив Тупичівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Після закінчення навчання проходив строкову військову службу. Потім працював у рідному селі. Призваний 1 лютого 2015 року до лав Збройних Сил України. Спочатку проходив військове злагодження та навчання у військовій частині А 0962 (селище Десна Козелецького району), згодом рядовий в/ч В 1688 (селище Гончарівське Чернігівського району). 30 серпня 2015 року при транспортуванні бойової броньованої техніки із зони проведення АТО до місця постійної дислокації, на залізничній станції Дарниця (м. Київ) потрапив у потужне силове електричне поле та зазнав тяжких травм. Був госпіталізований до Київського опікового центру Помер 8 вересня 2015 року в опіковому відділенні Київського військового шпиталю.
Похований у селі Тупичів Городнянського району Чернігівської області.
Народився 24 червня 1982 року у місті Києві. У 1999 році закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів у селі Гордіївка Канівського району Черкаської області. Закінчив Дарницький технічний ліцей міста Києва. Разом з сім’єю переїхав до міста Остер Козелецького району. У 2001-2003 роках проходив строкову військову службу у військовій частині А 1766 (97-а Полтавська окрема гвардійська механізована бригада). Після закінчення служби працював у компанії по виготовленню та ремонту дверей. 24 липня 2014 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на посаду міліціонера 4-го взводу 4-ї роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з оточення поблизу міста Іловайська Донецької області. Перебував у мікроавтобусі разом з бійцями батальйону «Миротворець». Не дивлячись на попередні домовленості про надання «гуманітарного коридору» колона українських військових потрапила під шквальний обстріл ворожої артилерії та танків. Після знищення автомобіля пересувалися пішки. У районі сіл Горбатенко та Новокатеринівка Старобешевського району Донецької області знову потрапили під обстріл у результаті якого боєць отримав смертельні поранення. 2 вересня 2014 року тіло Б. Жайворонка разом з тілами 87-и інших загиблих в Іловайському котлі перевезено до запорізького моргу. Був тимчасово захоронений на цвинтарі міста Запоріжжя, як невідомий солдат. Тіло героя ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи. Похований у місті Дніпропетровськ.
Указом Президента України № 873 від 14 листопада 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Народився 19 жовтня 1976 року у місті Умань Черкаської області. У 1993 році, після закінчення навчання у середній школі, вступив до Харківського інституту льотчиків ВПС, який закінчив у 1997 році та отримав звання лейтенанта військового управління тактичного рівня. З 1997 по 1999 рік — помічник командира літака 243-го окремого змішаного авіаційного полку (військова частина А 2537, м. Львів). З 1999 року до 2007 року — пілот транспортної авіаційної ескадрильї цієї ж військової частини. Військовий льотчик ІІІ класу. Звільнений у запас у 2007 році. Після звільнення з лав ЗСУ певний час працював у приватних структурах. Мобілізований до лав Збройних Сил України 1 вересня 2014 року. Капітан, командир кулеметного взводу роти вогневої підтримки 41-го мотопіхотного батальйону Збройних Сил України. Загинув під час артилерійського обстрілу 26 серпня 2015 року біля села Прохорівка Волноваського району Донецької області. Похований у місті Чернігові.
Указом Президента України від 20 липня 2016 року № 306 нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 7, ряд 2, місце 39.
Коментарі
Дописати коментар