Вбиті росією: Приз Микола. В’ячеслав Обитоцький. Анатолій Кульгейко

75-річний Микола Приз із села Новий Биків, що на Чернігівщині, став прикутий до ліжка у січні 2022 року. Він жив із онукою та її родиною. Чоловік погано усвідомлював, що почалася повномасштабна війна, не розумів, чому люди у військовій формі ходять по будинку і все перевіряють.

Ввечері 16 березня 2022 року у двір, де жила родина, прилетів снаряд. Він влучив у погріб, на подвір’ї здійнялася пожежа. Згорів сарай, постраждали інші будівлі. Полум’я вдалося приборкати. Дім родини не горів, тільки вибуховою хвилею та уламками пошкодило вікна й дах. Кімната, де лежав Микола, була не ушкодженою. Онука Інна з родиною та дітьми пішли ночувати до сусідів, а він залишився там.

Потім було вітряно, а після півночі Інна побачила, що її будинок палає. Онука припускає, що десь на горищі могла залишитися іскра після прильоту, її роздмухав вітер і так почалася пожежа.

Побачивши вогонь, люди вибігли на допомогу. Чули, як кричав Микола. Проте врятувати його не вдалося: вогонь перекрив прохід. Усе згоріло вщент разом із ним.

Микола Приз був родом із Нового Бикова. Працював охоронником на фермі, цукровому заводі та інших підприємствах. Родина жила звичайним сільським життям: тримали багато худоби, обробляли городи. Будинок, де доживав віку Микола, він розбудовував разом із сином.

«Мій дідусь був доброю людиною. Він любив поспати, жартував, що від цього ще точно ніхто не помер. Допомагав мені з дітьми, це його правнуки. Я свої справи роблю, а він візочок катає. Шкода, що дідусь помер такою жахливою смертю в муках», – сказала Інна.

Новий Биків був окупований до початку квітня 2022 року. Після того, як Збройні Сили України звільнили село, рідні зібрали останки Миколи, а в середині квітня прикопали їх біля могили дружини на місцевому цвинтарі.

У Миколи Приза залишилися онука і правнуки, а також дочка, яка живе в росії.

36-річний В’ячеслав Обитоцький загинув 28 серпня 2023 року на Чернігівщині. Автомобіль, у якому він їхав разом зі сімʼєю, підірвався на міні поблизу села Олешня. Поряд загинула також дружина В’ячеслава. Діти потрапили в лікарню.

В’ячеслав Обитоцький був старшим лейтенантом поліції, інспектором роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Чернігівській області. Родом із Чернігова. Освіту здобув у Чернігівському державному інституті економіки та управління. До лав патрульної поліції долучився у 2017 році. Його пригадують чесною людиною, професіоналом своєї справи, патріотом. Із перших днів повномасштабної війни Вʼячеслав брав участь в обороні Чернігова. Отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.

«На жаль, сьогодні Вʼячеслав більше не з нами, більше ніколи не приїде на виклик, більше ніколи вдома не обійме своїх донечок… Війна і те, що вона породила, продовжує забирати найкращих…», – повідомили в патрульній поліції Чернігівської області.

У Вʼячеслава Обитоцького залишилися двоє доньок та інші рідні.

АНАТОЛІЙ КУЛЬГЕЙКО з Ріпок на Чернігівщині

повсякчас вирізнявся своїм патріотизмом.

Він з гордістю носив вишиванку завжди,

а не тоді, коли це стало модно.

Коли на рідну землю прийшли окупанти,

називав їх нелюдами - був сміливим і нічого

не боявся.

Тому коли на його подвір'я прийшли окупанти,

чоловік спокійно відчинив двері, які ті погрожували виламати, вийшов надвір, перед тим попросивши дружину сховатися.

Вороги почали вимагати в пана Анатолія списки місцевих мисливців - чоловік очолював районне товариство мисливців і рибалок й такі списки, звичайно ж, мав.

Проте розмова вийшла короткою - Анатолій вихопив у одного

із зайд гранату й підірвав себе та ще двох окупантів.

Росіяни ще довго не дозволяли дружині Зінаїді викликати допомогу для свого чоловіка - вони проводили обшук і, тільки нічого не знайшовши, пішли геть. З того дня, 11 березня 2022 року, до Ріпок вороги більше не заїжджали.

...Тим часом у пана Анатолія були сильно роздроблені нижня та верхня щелепи, черепно-мозкова травма, кінцівки — посічені осколками.

Син, який приїхав негайно, відвіз батька до місцевої лікарні, Медики заявили, що стан украй важкий. В останні хвилини життя на операційному столі Анатолій Іванович міцно стискав у руках хрестик, який до того у нього був на шиї, цілував його, доки міг...

Поховали чоловіка в сусідньому селі Голубичі, звідки він був родом.

Немає вищого Подвигу, ніж ціною власного життя

врятувати інших.

Анатолій Кульгейко зберіг життя сотням людей - і своїх товаришів, і односельців.

Він - справжній Герой України,

нехай навіть поки що цього звання він не удостоєний.

«Цей вчинок, це просто його життя. Він таким був. Інші могли б розказати… А він такий, що не розкаже. Я розумію, що він став героєм для всієї України, а для нас він був героєм усе життя. Для мене це дуже велика втрата…», – сказала дружина

Зінаїда.