Загиблі герої Чернігівщини: Дожук Олег. Городиський Володимир

У бою під Черніговом загинув ДОЖУК ОЛЕГ ОЛЕКСАНДРОВИЧ, житель Шабалинова, родом з Рівненської області. Йому було всього 35 років…

Народився 9 лютого 1987 року у с. Голишів Рівненської області.

У 2003 р. закінчив Суличівську загальноосвітню школу Ріпкинського району. У 2005 р. закінчив Замглайське професійно-технічне училище №12. У 2005 р. був призваний на строкову військову службу. У 2007 р. переїхав із сім’єю в с. Шабалинів Коропського району.

У 2014-2015 рр. проходив військову службу за мобілізацією у Збройних Силах України. Після звільнення з військової служби працював у Шабалинівській ЗОШ робітником з ремонту.

24 лютого 2022 року став на захист України на посаді командира взводу забезпечення. Загинув 26 лютого 2022 року під час захисту Чернігівщини біля с. Красне Чернігівського району.

Похований 22 березня 2022 року на кладовищі в с. Шабалинів Чернігівської області.

Указом Президента України № 360/2022 від 23 травня  2022 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 24 квітня 2024 року № 249 нагороджений медаллю «За оборону Чернігова» (посмертно).

33-річний боєць Володимир Городиський, позивний Змій, загинув 11 лютого 2023 року поблизу міста Білопілля на Сумщині. На позиції під час виконання службових обов’язків отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Володимир родом із села Нехаївка Чернігівської області. Здобув фах монтажника-висотника в училищі. Згодом оселився у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Працював на промисловому підприємстві. Любив риболовлю, футбол і музику. Брав участь в АТО на Донбасі. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік знову без вагань повернувся до лав ЗСУ, щоб боронити рідну країну від окупантів. Служив у 115-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів у розвідувальному взводі.
«Мій чоловік був дуже доброю і порядною людиною. Він був сирота, в нього були тільки я і дитина. Він пішов захищати нашу Батьківщину, його всі поважали й цінували. Він був дуже працьовитий, усе життя працював заради комфорту сім'ї», – розповіла Наталія Гук.
«Завжди життєрадісний і веселий, з усіма легко знаходив спільну мову, мав багато друзів, був душею компанії», – зазначили у громаді.
Посмертно солдат Городиський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна у Кривому Розі.
Вдома на Володимира чекали дружина і дитина, якій на момент загибелі тата було 3 роки.