Загиблі герої Чернігівщини: Дожук Олег. Городиський Володимир
У чоловіка залишились дружина і двоє дітей: син-восьмикласник, і маленька донька, якій ще не виповнилося 3 роки.
Олег Дожук трудився у місцевій школі робітником по ремонту. Позитивний і жвавий, безвідмовний працьовитий, завжди готовий прийти на допомогу, життєрадісний, понад усе любив дітей… Так відгукуються про полеглого захисника односельці.
«На військовій справі Олег знався добре, вона була йому до душі», - розповідають рідні. Свого часу Олег проходив строкову службу, був у резервістах, неодноразово проходив військові збори. У 2014-му, коли почалася АТО на сході країни, шабалинівець теж одним із перших був мобілізованим до ЗСУ. І цього разу сержанта-снайпера у перший же день призвали на службу.
На якісь лічені хвилини Олег, дещо розгублений, забіг до рідної хати, аби зібрати найнеобхідніші речі. Обійняв молоду дружину, яка від сліз світу Божого не бачила. Обійняв міцно сина, обцілував своє білокосе янголятко, якому лишень два з половиною рочки - і в дорогу. Прощання, сльози, щира молитва і віра, дуже міцна, що чоловік і татко обов’язково повернеться з війни. Олег обіцяв телефонувати. І телефонував. І першого дня, і наступного. Розповідав, що їх, воїнів, одягнули і взули, видали зброю. Телефонував і 26 лютого: ніхто з рідних і не здогадувався, що то була остання розмова, що то востаннє чує Наташа голос свого чоловіка. Олег розповідав, що знаходиться поблизу Чернігова, у Ягідному, але зарядити телефон можливості не має та і зв’язок може бути відсутнім. Тож просив не переживати. Буде можливість, набере сам. Чекає Наташа звістки від чоловіка день, чекає другий. А Олег усе мовчить. Молиться дружина за нього, відганяє чорні думки і чекає дзвінка. Минає тиждень. Минає другий. Минає третій. Тривоги на шматки розривають змучену душу Наталі, та дзвінка від Олега немає.
На якісь лічені хвилини Олег, дещо розгублений, забіг до рідної хати, аби зібрати найнеобхідніші речі. Обійняв молоду дружину, яка від сліз світу Божого не бачила. Обійняв міцно сина, обцілував своє білокосе янголятко, якому лишень два з половиною рочки - і в дорогу. Прощання, сльози, щира молитва і віра, дуже міцна, що чоловік і татко обов’язково повернеться з війни. Олег обіцяв телефонувати. І телефонував. І першого дня, і наступного. Розповідав, що їх, воїнів, одягнули і взули, видали зброю. Телефонував і 26 лютого: ніхто з рідних і не здогадувався, що то була остання розмова, що то востаннє чує Наташа голос свого чоловіка. Олег розповідав, що знаходиться поблизу Чернігова, у Ягідному, але зарядити телефон можливості не має та і зв’язок може бути відсутнім. Тож просив не переживати. Буде можливість, набере сам. Чекає Наташа звістки від чоловіка день, чекає другий. А Олег усе мовчить. Молиться дружина за нього, відганяє чорні думки і чекає дзвінка. Минає тиждень. Минає другий. Минає третій. Тривоги на шматки розривають змучену душу Наталі, та дзвінка від Олега немає.
Та ввечері 20 березня, рівно через три тижні, коли Олег востаннє виходив на зв’язок, був дзвінок із старостату.
- Мене попросили назвати особливі прикмети Олега. Але в душі я все ще сподівалася, що йдеться не про чоловіка. Та наступного дня інформація, що загиблий - то наш Олег, підтвердилася, - плаче молода вдова, яка до останнього плекала у серці надію, що з чоловіком усе добре. - Де саме він загинув, точно не знаємо. Думаємо, що біля Ягідного, бо звідти був останній його дзвінок. Як загинув, нам теж ніхто не розказував. Щоправда, нам дзвонив родич із Сосниці, то говорив, що стояв у черзі за хлібом і чув, як люди розповідали, що біля Чернігова загинув хлопець із Шабалинова. Люди розказували, що Олег помітив коригувальника і зумів попередити побратимів, врятувавши багатьох від смерті, але сам загинув.
До села, до рідної хати нашого загиблого воїна привезли із Чернігова бійці територіальної оборони, яким неодноразово доводилося доставляти двохсотих.
- Мене попросили назвати особливі прикмети Олега. Але в душі я все ще сподівалася, що йдеться не про чоловіка. Та наступного дня інформація, що загиблий - то наш Олег, підтвердилася, - плаче молода вдова, яка до останнього плекала у серці надію, що з чоловіком усе добре. - Де саме він загинув, точно не знаємо. Думаємо, що біля Ягідного, бо звідти був останній його дзвінок. Як загинув, нам теж ніхто не розказував. Щоправда, нам дзвонив родич із Сосниці, то говорив, що стояв у черзі за хлібом і чув, як люди розповідали, що біля Чернігова загинув хлопець із Шабалинова. Люди розказували, що Олег помітив коригувальника і зумів попередити побратимів, врятувавши багатьох від смерті, але сам загинув.
До села, до рідної хати нашого загиблого воїна привезли із Чернігова бійці територіальної оборони, яким неодноразово доводилося доставляти двохсотих.
Проводжали Олега в останню путь 22 березня. Мабуть, прийшло усе село, і не тільки, аби в скорботі низько вклонитися світлої пам’яті свого Героя.
На адресу Олега від односельців ми почули багато теплих і щирих слів. І не тому, що годиться говорити тільки хороше. Олег справді був дуже гарною Людиною. Чудовий чоловік і прекрасний тато. Надзвичайно працьовитий: без роботи і хвилини не міг всидіти. Та і руки мав золоті. А бідовенний який: уся робота у руках горіла. І безвідмовний був, скільком тільки односельцям допоміг. Буває, хтось прийде попросить допомогти. Своє все кидає і спішить когось виручати. Завжди усміхнений, компанійський, життєрадісний. Кажуть, він був для всіх, як сонця промінчик, добрий і світлий. Він був справжнім Чоловіком і Воїном. І назавжди для всіх залишиться Героєм.
На адресу Олега від односельців ми почули багато теплих і щирих слів. І не тому, що годиться говорити тільки хороше. Олег справді був дуже гарною Людиною. Чудовий чоловік і прекрасний тато. Надзвичайно працьовитий: без роботи і хвилини не міг всидіти. Та і руки мав золоті. А бідовенний який: уся робота у руках горіла. І безвідмовний був, скільком тільки односельцям допоміг. Буває, хтось прийде попросить допомогти. Своє все кидає і спішить когось виручати. Завжди усміхнений, компанійський, життєрадісний. Кажуть, він був для всіх, як сонця промінчик, добрий і світлий. Він був справжнім Чоловіком і Воїном. І назавжди для всіх залишиться Героєм.
33-річний боєць Володимир Городиський, позивний Змій, загинув 11 лютого 2023 року поблизу міста Білопілля на Сумщині. На позиції під час виконання службових обов’язків отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Володимир родом із села Нехаївка Чернігівської області. Здобув фах монтажника-висотника в училищі. Згодом оселився у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Працював на промисловому підприємстві. Любив риболовлю, футбол і музику. Брав участь в АТО на Донбасі. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік знову без вагань повернувся до лав ЗСУ, щоб боронити рідну країну від окупантів. Служив у 115-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів у розвідувальному взводі.
«Мій чоловік був дуже доброю і порядною людиною. Він був сирота, в нього були тільки я і дитина. Він пішов захищати нашу Батьківщину, його всі поважали й цінували. Він був дуже працьовитий, усе життя працював заради комфорту сім'ї», – розповіла Наталія Гук.
«Завжди життєрадісний і веселий, з усіма легко знаходив спільну мову, мав багато друзів, був душею компанії», – зазначили у громаді.
Посмертно солдат Городиський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна у Кривому Розі.
Вдома на Володимира чекали дружина і дитина, якій на момент загибелі тата було 3 роки.
Коментарі
Дописати коментар