Загиблі герої Чернігівщини: Євдокімова Ангеліна

Повернулася додому після дев'яти місяців служби в зоні проведення ООС та мріяла про родинне життя. Так останні місяці життя бойової медикині 72-ї бригади імені Чорних Запорожців Ангеліни Євдокімової згадує її племінниця. Ангеліна загинула 28 лютого 2022 року у селі Мощун Київської області, їй було 20 років.

Дівчина саме надавала допомогу пораненим після ворожого авіанальоту, коли росіяни влаштували повторний. В цей час її рідні перебували в окупації. Історію єдиної загиблої військовослужбовиці ЗСУ з Прилуччини розповіла Надія Мартишко.

"Мені сниться сон, що я бачу Ліну й одночасно говорю із нею телефоном, і вона така жовта, і каже: «Інна, я їду додому». Я вранці встала і зрозуміла – її немає", — згадує двоюрідна сестра Ангеліни Інна Котеленець.

Сон про свою двоюрідну сестру Ангеліну Євдокімову вона побачила в першу ніч після її смерті.

"Пройшла авіація, було багато вбитих і поранених. Вона була жива і полізла рятувати, але не звернула увагу, що літак чи вертоліт зробив іще одне коло. Він зробив друге коло, і вона загинула тоді".

За день до цього Ангеліна дзвонила, аби попрощатися, згадує Інна.

"27-мого вона мені дзвонила прощатися. Дзвонить і кричить у трубку: «Нам капець!». А я бігаю, кажу, щоб рятуватися, тікала. Кажу: «Ти ж дівчина, тобі нічого не буде. Злякалася…» "

Про смерть Ангеліни рідні дізналися 1 березня. В цей час село Колісники, куди родина виїхала від бойових дій, опинилося в окупації. 4 березня їм вдалося повернутися в Прилуки та підготуватися до похорону. Тіло Ангеліни привезли через тиждень.

"Сказала, що якщо ховати закритою, тоді я буду іти в морг дивиться. Ховати не буду, поки не побачу на власні очі. Я із чоловіком пішли дивиться. Розстібнув пакет, я ногу побачила і зрозуміла, що то вона і бачила її, але вона для мене жива", — розповіла сестра.

Ангеліну поховали у Колісниках 7 березня. На той час росіян у селі вже не було.

"Поховали без почестей, без нічого. Були самі свої й сусіди".

Племінниця Ангеліни Катерина Скрипка каже, що попри різницю у 10 років, вони з Ангелиною були немов сестри, адже виросли разом.

"Разом дружили, билися, мирилися, гралися, робили шкоду. Дуже запам’ятався момент, коли зірвалася база «Дружба», за лісом. Ми разом їхали, нам було обом страшно. Ми обіймалися. Вже її мами не було. І вона мені подивилася в очі й сказала: «Тепер я розумію всіх людей на Луганщині й Донеччині»".

У 17 років Ангеліна залишилася без матері. В той час вона навчалася у Прилуцькому медичному коледжі за спеціальністю "сестринська справа".

"Дитина із дорослими очима. Третій-четвертий курс, це вже клінічні дисципліни, вона стала впевненішою в собі. Коли вона отримувала знання, було видно, що дитина буде десь працювати те, що пов’язано із медициною", — згадує загиблу директорка Прилуцького медичного коледжу Тетяна Котляр.

Отримала диплом і підписала контракт на проходження військової служби. В зоні бойових дій була дев’ять місяців.

"Я вважаю, що це не дівчача справа. Все одно не дівчача. Переживали ми, може я наперед відчувала, що щось таке буде. Особливо нас не спитала. Вона вже перед фактом", – розповіла сестра.

Востаннє Ангеліна була в батьківській хаті за два тижні до початку повномасштабного вторгнення.

7 червня їй мало б виповнитися 22 роки. Зі слів Інни Котеленець, пам’ятник Ангеліні вони будуть встановлювати власними силами. Його вже замовили. Так вирішили, аби самостійно обрати, яким він має бути, та нікому не бути винними.