Загиблі герої Чернігівщини: Божко Сергій. Дорош Андрій. Приходько Олексій

Старший солдат 24-річний Сергій Божко загинув 22 травня 2022 року під Бахмутом на Донеччині. Перед тим росіяни дві доби накривали українських захисників мінами. Потім із лісосмуги неподалік вирушили в наступ. Сергій взяв два РПГ і вибіг з окопу на зручнішу позицію, щоб вистрілити. З першого пострілу влучив у російську «мотолигу», з другого – у скупчення окупантів. Коли перестрілка стихла і ворог відійшов, українські військові запустили безпілотник. На полі бою вони побачили тіло Сергія, підбиту ворожу «мотолигу» і 15 мертвих росіян.

Сергій Божко народився в селі Гнідинці на Чернігівщині. Хлопець ріс спортивним, допитливим. Добре грав у шахи, любив читати. Після школи навчався на кухаря. Потім вступив до Національної академії внутрішніх справ. Деякий час працював поліцейським, але потім вирішив стати військовим, як батько.

У липні 2018-го Сергій вступив на військову службу за контрактом. У різні часи був розвідником, сапером, танкістом, матросом. Батько пропонував служити разом, але хлопець відмовився: хотів бути самостійним.

У серпні 2021 року Сергій підписав контракт і став оператором протитанкового відділення. За пів року до повномасштабного вторгнення підписав контракт з 30-ю ОМБр. Згодом планував вивчитися на парамедика і бути миротворцем в ООН. Але почалася повномасштабна війна, її Сергій зустрів на Сході України.

«Він був сміливим і безстрашним. Завжди рвався вперед. Раніше вдома Сергійко брав мій бронежилет, бігав із ним. Тренувався ходити непоміченим у сусідні села. Він постійно відточував військову майстерність… Син за життя зробив багато чого справді героїчного», – розповів батько Віталій Божко, який нещодавно звільнився з армії.

Поховали Героя в селі Журавка на Чернігівщині, де живе його мама. В Сергія залишилися батьки.

Солдат Андрій Дорош, позивний Сосед, загинув 18 березня 2023 року під час виконання бойового завдання біля селища Білогорівка на Луганщині. Воїну було 38 років. Андрій народився і жив у Чернігові. Навчався у місцевій середній школі №35. Згодом закінчив Чернігівський політехнічний університет за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Тривалий час був столяром. Останні роки працював водієм-далекобійником. Об'їздив всю Європу та Україну. Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до місцевої ТРО. Служив у 167-му батальйоні 119-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Обіймав посаду водія. «Це була людина з великої літери. Веселий, життєрадісний. Завжди на позитиві. Найкращий друг, чоловік і син», – розповіла дружина загиблого Катерина. Поховали захисника на кладовищі мікрорайону Забарівка в рідному Чернігові. В Андрія залишилися батьки, дружина і брат.

Приходько Олексій Олегович – заступник командира бойової машини – навідник-оператор 1-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, молодший сержант.

Народився 21 липня 1992 року в місті Глухів Сумської області. Мешкав у місті Ромни Сумської області. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №7 міста Ромни у 2007 році та Роменський коледж Сумського національного аграрного університету.

Восени 2011 року призваний до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання в 169-му навчальному центрі Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0665, селище міського типу Десна Козелецького району Чернігівської області). Служив за контрактом заступником командира бойової машини – навідником-оператором 1-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2167, місто Біла Церква Київської області).

З травня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

24 червня 2014 року опорний пункт 1-ї механізованої роти в районі села Панченкове Свердловського (з 2016 року – Довжанського) району Луганської області, де знаходився молодший сержант Приходько, зазнав нападу терористів. Бойовики несподівано поцілили керованою ракетою у бойову машину піхоти, біля якої стояв військовослужбовець. Від отриманих важких поранень молодший сержант Приходько помер на місці. Разом з ним загинув старший солдат Віталій Цибора, ще троє військовослужбовців отримали поранення.

26 червня 2014 року похований на міському кладовищі у місті Ромни Сумської області.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (29.09.2014; посмертно).

У місті Ромни на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №7 (вулиця Полтавська, 32), де навчався Олексій Приходько, йому встановлено меморіальну дошку.

Неповних двадцять шість було хлопчині,

Коли біда постукала у дім .

З війни його чекали донька і дружина ,

Але ГЕРОЙ вернувся,, НА ЩИТІ ''.

Він боронив свій дім, сім'ю , родину,

Витягував він ранених з руїн.

Горить Бахмут і плаче Україна

Хоронячи найкращих доньок та синів .

Пішов у свій останній бій,щоб рідна Україна

Не впала на коліна, не лягла

Від ворогів рашистської країни,

Які життя цих мужніх хлопців забира.

Він бачив біль і сльози побратимів ,

Які з оточення виходили не всі .

Він мужній воїн ,захищав він неньку Україну

Від ворогів , що Бога продали .

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ , а злітають

У синю вись, де неба голубінь

І звідти побратимів захищають,

Які із ворогом воюють на землі.

Земля ця наша , бо на ній ми народились, Ростили діток, сіяли зерно .

Ми храми будували і молились ,

Раділи сонцю й сіяли добро .

Ми переможем зло! І мир настане!

У нашій серцю милій стороні ,

Вшановувати будем побратимів ,

Які загинули на цій страшній війні .

Прийдемо на могили всіх ГЕРОЇВ,

Що не впустили ,,руський мір'' у рідний дім

І скільки будем жити - будем пам'ятати ,

Що найдорожче в світі слово "ПОБРАТИМ".

Гринчук Віктор