Наукова еліта Чернігівщини: Гришко Микола

 Національний ботанічний сад. Його небезпідставно називають одною із візитівок Києва, адже ця туристична принада знана серед киян і гостей столиці. За різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території та рівнем наукових досліджень він належить до найбільших ботанічних садів Європи. Однак, не всі знають, що засновник Ботанічного саду – уродженець Полтави, вчений, ботанік, селекціонер, генетик, академік Микола Гришко, 120 років від дня народження якого виповнюється 6 січня. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно із Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» ювілей видатного українського вченого відзначається цьогоріч на державному рівні.

«Рід вченого веде початок із шляхетної козацької старшини, від Грицька Пантюха-Зарубайленка, писаря Січі Запорізької», – сповіщають укладачі проєкту «Історичний календар» Українського інституту національної пам’яті (УІНП). По батьковій лінії всі родичі були військовими. У сім’ї військових, на Святвечір, 6 січня 1901 року у Полтаві і народився майбутній академік. Батько Миколи, штабс-капітан Микола Гришко, на той час служив у Владикавказі, тож вихованням Миколки та його брата Бориса і сестри Анфіси займалася мама, яка привчала дітей до праці і рівного ставлення до всіх. Попри те, що родина належала до дворянства, вдома всі розмовляли українською мовою. «Скільки хорошого, святого внесла вона в нашу душу. Вона навчила нас поважати людину-працівника.

Вона навчила нас любити книжку і свою рідну Україну Коли Миколці було десять років, мама померла від туберкульозу, і дітей забрав до себе дідусь по материній лінії. Біля будинку, в якому жила родина, був гектар саду», — публікує спогади Анфіси Гришко про маму офіційний сайт УІНП. Мешкали на околиці Полтави, тож малий Миколка з дитинства звик працювати в саду і на городі.

Це захоплення вплинуло на вибір професії. «Правда, спочатку він вирішив підтримати родинну традицію і вступив до кадетського корпусу у Владикавказі, який закінчив у 1917 році. Але вже там він відчув, що земля його тягне набагато більше, тож через рік, після закінчення гімназії, стає студентом Сільськогосподарського інституту в Харкові. Навчання тривало недовго – через брак коштів і буремні революційні події Микола залишає навчання. Повернутися до улюбленої справи вдалося лише у 1923 році, коли Микола відновив навчання уже у Полтавському сільськогосподарському інституті», — зазначають автори проєкту «Історичний календар» УІНП.

У 1925 році, з відзнакою закінчивши цей заклад, він, як один із найталановитіших випускників, продовжує навчання на педагогічному факультеті Київського сільськогосподарського інституту. Після здобуття педагогічної освіти Микола Миколайович поєднує наукову і педагогічну діяльність в Майнівському сільськогосподарському технікумі в місті Бобровиця на Чернігівщині. Саме тут відбулося становлення Гришка як науковця високого рангу, саме тут друкує свою першу наукову працю.

У 1921 році нашу молоду державу Українську Народну Республіку (УНР) окупувала більшовицька Росія. Але перше десятиліття перебування в складі Радянського Союзу ознаменувалося «українізацією» — запровадженням української культури й мови в школі, пресі, науці. Політика «українізації» була вимушеним кроком окупантів-російських більшовиків, обумовленим завоювати симпатії прихильників УНР й так утвердити свою владу. Українізація охопила й такий сектор науки як генетика.

За даними Інституту нацпам’яті: «У 1927 році Микола Гришко публікує підручник з генетики українською мовою». Тетяна Черевченко, почесна директорка Національного ботанічного саду та Наталія Чувікіна, кандидатка історичних наук у своєму науковому матеріалі на офіційному сайті НАН України оприлюднили такі факти: «Працюючи в Майнівському технікумі, став першим українським вченим, який описав культурну флору лісостепу України, зокрема зернові та овочеві культури. Заснував дослідне поле при технікумі і проводив досліди над 12 сортами озимої пшениці, 17 сортами картоплі, 16 сортами вівса. Особливої уваги надавав вирощуванню олійної культури кользи, тобто ярового рапсу. А ще час активно займався гібридизацією, залучаючи до селекційного процесу місцеві сорти і таким чином отримував досить цікаві гібриди, які впроваджував на поля». Невдовзі технікум із Майнівки переводять до Сум, де Микола Миколайович продовжує плідно працювати у Сумському педагогічному та Чернігівському сільгоспінститутах.

Після створення у 1931 році у місті Глухові науково-дослідного інституту прядильних культур Микола Гришко очолює відділ генетики і селекції. Працює над виведенням нових сортів конопель, придатних для механізованого збирання. Виведений ним сорт конопель «ОСО-72» за виходом волокна (35-40 %) перевищував культивовані тоді сорти, давав можливість механізувати збирання конопель. За ці роботи у 1936 році Миколі Гришку без захисту дисертації присудили науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук, а в наступному році — наукове звання професора. «Гришка захоплює генетика. Він очолює кафедру генетики і селекції в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, випускає підручник українською мовою «Курс загальної генетики».

У 1939 році Миколу Гришка обирають дійсним членом Академії наук України і доручають керівництво Інститутом ботаніки. Але в середині 1930-х роках комуністичний режим розпочав кампанію боротьби з генетикою як наукою, яку очолив Трохим Лисенко», — наголошують автори проєкту «Історичний календар» УІНП. З подачі сталінського прихвосня Лисенка наукова дискусія завершилася масштабними і жорстокими репресіями. Видатних вчених-біологів (зокрема, й генетиків) ув’язнювали, катували, розстрілювали, засилали до комуністичних концтаборів. Вавілов, Левитський, Карпетченко, Левін, Беляев були заарештовані і загинули у комуністичних сталінських тюрмах. Микола Гришко як і його колеги-страдники так само всебічно відстоював науковий підхід в біології…Розстрілу або ж ув’язнень уникнути йому вдалося. Проте талановитого науковця «партія Лєніна-Сталіна» у 1948 році звільнила від виконання обов’язків голови Відділу сільськогосподарських наук.

«Під впливом праць Миколи Миколайовича та використовуючи його методику, селекціонери Німеччини, Франції, Угорщини та Польщі вивели ряд цінних сортів однодомних конопель. У 1939 р. М.М. Гришка обирають дійсним членом Академії наук України та призначають директором Інституту ботаніки АН УРСР.

У цей час він продовжує займатися дослідженнями статі конопель, читає курс генетики в Київському університеті», — відзначають дослідники життєвого шляху Миколи Гришка, Тетяна Черевченко та Наталія Чувікіна. Вони стверджують, що під час ІІ світової війни Гришко очолював Інститут ботаніки АН УРСР в евакуації й одночасно обіймав посаду заступника директора Чишмінської сільськогосподарської дослідної станції в Башкирії: «Тут він, із властивим йому в будь-якій справі захопленням та енергією, проводив велику роботу з організації продовольчих ресурсів та заготівлі сировини лікарських рослин для фронту.

У цей тяжкий і голодний час Микола Миколайович знайшов можливість виділити кілька гектарів землі для родин співробітників Академії наук. Кожна сім’я забезпечувала себе на зиму картоплею, горохом тощо. Це була велика підтримка людям. Тоді в Уфі жартували: «Гришко годує всю Академію».

У 1944 році Гришко викладає курс генетики з селекції рослин у Київському університеті. Перу полтавця належать понад 50 праць з генетики, селекції та акліматизації рослин. Він описав культурну флору північного Лісостепу, досліджував біологію конопель. З 1940 по 1948 рік Микола Гришко очолював Український відділ загальнодержавного сільськогосподарського товариства.

У 1944 році Гришко стає засновником і першим директором столичного ботанічного саду. Створити його — це був дуже цікавий і амбітний задум!

Ідея зародилася в українських наукових колах у період перших визвольних змагань за незалежність — Української революції 1917-1921 року. Дослідники з УІНП вважають, що ідею сформульовано у часи гетьманату Павла Скропадського, зокрема у 1918 році, коли була створена Національна академія наук. Але лише після того, як за справу взявся Микола Гришко та його команда, Ботанічний сад став набувати тих рис, які бачимо зараз.

У Миколи Миколайовича перед очима поставали ландшафти Тростянця, Олександрії, Софіївки — шедеврів садово-паркового мистецтва України. Полтавець бачив ботанічний сад великою науково-дослідною установою, з численними, різноманітними науково-демонстраційними ділянками, оранжереями, теплицями, великим гербарієм, музеєм. У результаті титанічної праці вченого був розроблений науковий проєкт, створені експозиційні ділянки . І закипіла робота з нагромадження колекцій рослин з найрізноманітніших куточків планети. Він особисто керував створенням експозиційних ділянок Ботанічного саду, його капітальним будівництвом та проведенням наукових досліджень. «Лише з Німеччини завдяки зусиллям Миколи Миколайовича було завезено 167 тис. посадкових одиниць рослин та 1372 зразки насіння. Серед них — унікальні сорти бузків, троянд, азалій, які і нині прикрашають ділянки саду. Він керувався тим, що головна мета ботанічного саду — збагачення нашої країни новими цінними рослинами з інших регіонів, випробування їх на експериментальних ділянках саду, або виведення нових сортів на базі багатих колекцій саду», — зауважують Тетяна Черевченко та Наталія Чувікіна. З цього приводу друг славетного ботаніка, класик української літератури Максим
Рильський писав:

«Як у краплі води
відбиваються всесвіту тони
Так збираються тут
краєвиди всієї землі
І від дива застиг
монастир пресвятого Іони
І спинилися з подиву
в льоті дзвінкім журавлі».

А у відповідь на цей вірш Микола Гришко, поет не тільки рослинного світу, написав:

«Спасибі, друже мій Максиме
До тебе серце моє лине
За слово щире, невгасиме,
За слово добре і правдиве,
Бо працю творчу, наче диво,
В своїх ти віршах описав!».

Не дожив кілька місяців до відкриття свого дітища. Передчасна смерть 4 січня 1964 року обірвала творчий шлях видатного вченого.

Після відновлення незалежності України у 1992 році Ботанічний сад згідно з постановою Кабінету Міністрів України затверджено як об’єкт природного заповідного фонду, що охороняється як державне надбання. На території саду створено пам’ятник полтавцю. У листопаді 1991 року саду присвоєно ім’я Миколи Гришка. У 1999 році він набув статусу національного, й відтоді іменується Національним ботанічним садом ім. М.М. Гришка НАН України. Онук вченого, підприємець Микола Гришко на честь дідуся заснував премію для працівників ботанічних садів та дендропарків України. Її присуджує Рада ботанічних садів України за досягнення в сфері селекції рослин, що мають важливе значення для розвитку науки і збагачення рослинних ресурсів України.

Джерело