Федір Лизогуб в житті України
Походив зі старовинного і заможного старшинського роду, пов’язаного з родами Гоголів та Скоропадських. Одним із його предків був гетьман Петро Дорошенко. Батько Федора, Андрій Лизогуб, приятелював із Тарасом Шевченком, його дядько Ілля належав до Київської масонської ложі «З’єднаних слов’ян». Брат Дмитро став співзасновником таємної організації «Земля і Воля» і за участь у підготовці замаху на російського імператора Олександра ІІ був страчений в Одесі.
Навчався у Седневі та французькому Монпансьє: батько, працюючи в Чернігівському губернському комітеті з підготовки реформи 1861 року, тяжко захворів і за порадою лікарів разом із сім’єю виїхав до Франції. Навчаючись там, Федір отримав можливість познайомитися з кращими зразками європейської освіти й культури. Пізніше продовжив навчання в Петербурзькому реальному училищі, здобув агрономічну освіту.
Упродовж двадцяти семи років працював у земських установах. У 1888–1897 роках – гласний Городнянської повітової, згодом Чернігівської губернської земської управи. Був обраний почесним мировим суддею по Городнянському повіту.
1901 року обраний головою Полтавської губернської земської управи, очолював її 15 років, чимало зробивши для української культури. Він ініціював видання творів Івана Котляревського та спорудження йому пам’ятника у Полтаві, на відкриття якого у 1903 році прибули всі свідомі представники тодішнього українства. Також долучився до створення в Полтаві міського музею, фінансував діяльність Школи художнього промислу у Миргороді. Ініціював спорудження в Полтаві будинку земства в стилі українського модерну.
Від 1915 року Лизогуб завідував канцелярією російського намісника на Кавказі, а після Лютневої революції 1917 року очолив відділ іноземних підданих у міністерстві закордонних справ Росії. У 1917 році долучився до роботи Генерального Секретаріату Центральної Ради – працював консультантом із земельних питань. Після більшовицького перевороту повернувся до України.
3 травня 1918 року Павло Скоропадський призначив Лизогуба міністром внутрішніх справ Української держави, а вже через тиждень запропонував йому також очолити Раду Міністрів.
На цих посадах мав заслуги в економічній стабілізації, розбудові сухопутних військ, військово-морського флоту, козацтва й Державної варти, сприяв налагодженню широких міжнародних зв’язків. За час його прем’єрства Україна відкрила 11 дипломатичних і до 50 консульських представництв у 20 країнах світу, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництв від 24 держав. Також було відкрито 150 українських гімназій і 2 університети, запроваджене обов’язкове вивчення української мови, видруковано кілька мільйонів підручників, засновано Національний архів, Національну бібліотеку, Українську академію наук, художню галерею та інші заклади культури.
До формування свого уряду Лизогуб намагався залучити політиків з опозиційного до гетьмана Українського національно-демократичного союзу. 8 липня 1918 року він відмовився від посади міністра та зосередився на керівництві урядом. Після проголошення гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918 року федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькою Росією Федір Лизогуб склав повноваження голови українського уряду і невдовзі виїхав до Югославії.
Помер в еміграції у Белграді 1928 року
Коментарі
Дописати коментар