Домашні музеї: Валерія Марченко і колекція ляльок

Кожен із нас, будучи дитиною чи вже дорослим, що-небуть обов’язково колекціонував і можливо й зараз продовжує: книги, марки, значки, сушені рослини, монетки, наклейки, витвори образотворчого мистецтва.

Колекціонування дисциплінує, знімає стрес, приносить інтелектуальне задоволення, розвиває увагу до деталей, а може вмикати й просто шалений азарт.
Рукодільниця Валерія Марченко із Ніжина свого часу збирала фарфорових ляльок із колекційних науково-популярних журналів італійського видавництва De Agostini серії «Дами епохи» та ін., творцем якого був Джованні Де Агостіні із Риму. Журнал присвячувався історії ляльок, моді різних епох, країн і континентів, розповідям про героїнь. Кожен номер висвітлював декілька тем: історія, мода і аксесуари, галерея старовинних ляльок, путівник для колекціонера.

Дівчина збирала фарфорові ляльки із 2012 по 2014 рік, бо із початком повномасштабної війни журнал став нерегулярно з'являтися в Україні та й вже було не до того. Проте, виходу кожного журналу чекала із великим нетерпінням, купувала його зазвичай на станціях метро у газетних кіосках по 50 грн, що на той час були немалі кошти.
А  про ляльок Валерія говорить, що це героїні різних романів, різних епох, в які майстриня вклала часточку своєї душі.

«Колись я знала ім’я кожної ляльки та історію про неї, бо це були героїні різних романів або фільмів, а тепер вже не згадаю усіх. У мене міні-колекція, бо я збирала не усіх ляльок, а лише тих які припадали мені до душі – розповідає Валерія. – Найперша лялька з якої все почалося – Джейн Ейр – героїня легендарного роману Шарлотти Бронте. Вона викликала справжній фурор, рухливі руки, витончена голівка, красиво укладене волосся, капелюшок та шикарна сукня вікторіанської епохи. Із її появою кожні наступні випуски журналу почали розбирати як гарячі пиріжки. Звичайно, що лялька не для щоденних ігор, а щоб нею милуватися».

У кінці кожного журналу був анонс на наступну ляльку. Часто бувало так, що фото було гарніше реальності. Із часом, якість ляльок погіршувалася, наряди надто простими, а деталі могли погано триматися і наша майстриня почала їх удосконалювати. Самостійно дошивала аксесуари, робила окантовку мереживом, могла змінити зачіску, додавала бісер як ґудзики або створювала мініатюрне намисто.
Також, колись був блог і там дівчата, які захоплювалися збиранням цих ляльок ділилися своїми ідеями щодо дошивання тих чи інших деталей.

Валерія говорить, що в неї є й улюблені ляльки.
Крім цих витончених ляльок є найколоритніша із серії «Ляльки у народних костюмах».

«У монгольському костюмі – це найулюбленіша із усіх, бо на енергетичному рівні відчуваю, що вона точно притягує удачу. Цю ляльку я завжди забираю із собою, де б я не мешкала» – каже Валерія.

Також дівчина розповіла нам, що займається рукоділлям: вишивання, плетіння бісером, в’язанням.

«Для кухні вишила 6 милих кухарів, сьомий у процесі – говорить дівчина – Якби у мене була ширша стіна на кухні, то я б ними заповнила увесь простір».

Був час, що такі картини вишивала і роздаровувала друзям або ж продавала на Гоголівській.
Витвори своїх рук майстриня часто дарує знайомим, друзям або ж рідним людям. Адже такого подарунку ви не купите. Він в єдиному екземплярі – ручної роботи.

«Я люблю вишивати рушнички, які дарую свої близьким. На вінчання вишила два: один – для нас із коханим, а інший –  для священника який проводив таїнство – розповідає дівчина. Одного разу я зайшла до храму і побачила свою роботу під іконою, було дуже приємно»! Мій дідусь по маминій лінії був закрійником, а моя хрещена дуже любить рукоділля. Я часто надихалася її роботами.  Пригадую, що колись у дитинстві я навіть порізала мамину шубу, щоб зробити теплий одяг для ляльки».

На сьогоднішній день Валерія працює в сфері, не пов’язаній із її хобі, але придивляється до курсів із шиття, бо їй дуже подобається мода і ручна робота.

Джерело