Історії Воїнів: вчитель Сергій Шмаровоз

Жахливий ранок 24 лютого 2021 року змінив все. Сергій Петрович після повномасштабного вторгнення росії замість класного журналу взяв до рук зброю, аби боронити рідну землю від російських окупантів. Спочатку пішов добровольцем в підрозділ територіальної оборони…Разом з іншими чоловіками мужньо обороняв своє місто від облоги російських ординців…Коли тих вигнали з Чернігівщини, пішов до військкомату. Згадує, що там уже стояли шалені черги. Ані колеги на роботі, ані учні, ані друзі та рідні не здивувалися такому рішенню Сергія, каже: «Пішов добровільно і я, і мій зять. Вдома лишилися жінки – дружина, донечки та онук…Я чітко усвідомлював своє бажання обороняти Україну від російського агресора. Був готовий і морально і фізично, адже цьому передував тридцятирічний стаж вчителя фізичної культури… Спочатку служив у стрілецькому батальйоні, згодом воював у механізованій бригаді, що брала участь у «гарячих» боях на Запорізькому напрямку…»

Згадуючи свій перший бій, він підсумовує, що на все життя запам’ятав його, каже, що боятися було ніколи, відчуття реальності прийшло пізніше. Були моменти, коли дивом вціліли, адже все навкруги було зорано російськими ракетами та мінами. Через шістнадцять місяців Сергій Петрович повернувся до рідного міста і рідної школи. «Важко…!!! , — ділиться – Після військовий синдром дається взнаки. Сняться хлопці — побратими. Наші бойові виходи…Й досі не можу видалити номери телефонів загиблих товаришів. Дивно якось… Людини немає…але не вкладається, ну, як же видалити номер… бо не видаляється пам’ять з голови про цю людину …Знаєте, триматися допомагає робота. Так збіглося, що повернувшись, відразу пішов до школи, а першого вересня, ще й повів за руку свого онука до першого класу.

Закружляла оця шкільна атмосфера. Завдячуючи дітям, моїм учням потроху реабілітуюсь до повсякденного життя. Саме дітлахи потроху відвертають важкі думки. Знаєте, мені тішить душу те, що тут наші учні мають можливість ходити до школи, сидіти за партами, хоча і під звуки сирен. А…там…в деяких селах, містах нема шкіл, вони зруйновані…Діти хочуть вчитися, але змоги немає…»

Довелося Сергію Петровичу заглянути в очі окупанту «У тих очах — ненависть, ненависть до нас, українців. Це доволі не «чмобики», як іноді їх обзивають. Ці люди свідомо ступили на нашу землю, з метою убивати, знищувати. Запам’ятався момент, взяли в полон хлопчину 21 рік, він з так званого лнр. Питаємо – Ти росіянин, чи українець? А він – «Я луганчанин…». Кажемо – А хіба є така нація?…В очах цього юнака якась ненависть. Уявіть, коли почалася війна у 2014, він був дитиною, і ось так їм там, молоді, «промили» мізки, зомбували. Це жах. Ми для них є ворогами».

З першого вересня окрім фізичної культури Сергій Петрович викладає в рідній школі предмет – «Захист України», каже, якщо буде потрібно й далі піде боронити рідну землю…

Ніжинський вчитель Сергій Шмаровоз серед тих хто під час війни і нелюдських випробувань, що випали на долю українців, подає приклад, як треба відстоювати самоідентичність та ідентичність нації. Захисник переконаний, що незабаром буде Перемога. І після цього всі житимуть уже зовсім по-іншому: « Я звертаюся, до кожного — пам’ятайте, поважайте тих, хто кладе здоров’я та життя та виборює рідну Україну!».