Скорботні жнива війни: Ареф’єв Євген. Астахов Станіслав. Божок Олександр. Гулевський Ігор

 Ареф’єв Євген Віталійович ("Спартак")

Народився 3 вересня 1972 р., м. Красноармійськ, Кокчетавська область, Казахстан в родині службовців. Згодом родина переїхала до Російської Федерації, а в 1983 році до України у м. Прип'ять Київської області, де він закінчує у школу № 1 м. Славутича. У 1989 році вступає до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища, яке закінчив 1993 році та отримав звання лейтенанта. Після розпаду Радянського Союзу був виключеним зі списків Російської Федерації та зарахований у розпорядження міністра оборони України. Далі проходив службу в Хирівській десантній бригаді на Львівщині (м. Хирів) і через якийсь час був звільнений у запас. У 1997 році розпочав свій бізнес - виготовлення пенопласту для будівельних робіт. У 2002 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки та управління.

З початком війни на сході України добровольцем пішов до Славутицького міського військкомату. Командир розвідувального взводу 1-го аеромобільного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади. Мав позивний "СПАРТАК".

З серпня 2014-го був старшим на позиції в новому терміналі Донецького аеропорту - народ назвав їх кіборгами, за мужність та стійкість. Пізніше став заступником командира батальйону з розвідки. У 2016 - 2017 роках був начальником розвідки - помічником начальника штабу батальйону 79-ї бригади. 26 липня 2017 року після закінчення контракту звільнений в запас. Продовжив працював в особистому бізнесі. У 2019 році повертається на військову службу - помічник начальника розвідки розвідувального відділення штабу 1-ї окремої танкової бригади. З серпня 2019 року проходив службу у відділі військової розвідки управління розвідки штабу оперативного командування "Північ".

17 лютого 2020 року майор Євген Ареф'єв раптово помер внаслідок інсульту, що стався наприкінці січня під час виконання завдань в зоні ООС. Похований на секторі військових поховань Чернігівського кладовища "Яцево"

Указом Президента України № 622/2015 від 3 листопада 2015 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Нагороджений нагрудним знаком Міністра Оборони України «Знак Пошани».

Нагороджений нагрудним знаком Міністра Оборони України «За зразкову службу».

Нагороджений відзнакою командувача ООС "Козацький хрест".

21 вересня 2020 року рішенням Славутицької міської ради присвоєно звання "Почесний громадянин міста Славутича"

Астахов Станіслав Алієвич

Дата та місце народження: 14 травня 1971 року, м. Ленінград, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 29 жовтня 2016 р. (помер від поранень).

Обставини загибелі: Влітку 2015 року, перебуваючи з волонтерською поїздкою в зоні бойових дій, поблизу с. Станиця Луганська потрапив під обстріл «Градів». Одержав сильні опіки обох ніг. Вирішив, що легко відбувся, і не звертався до лікаря, бо на фронті бійці чекали на його бус із черговою допомогою. Але через цукровий діабет рани не гоїлися. За кілька місяців на правій нозі почалася гангрена. В одній з обласних лікарень спочатку ампутували пальці на стопі, потім ногу нижче коліна. Перебуваючи вдома, Стас забув, що має лише одну ногу: невдало впав, травмував ліву ногу. Знову потрапив до обласної лікарні. Після операції з шунтування стан погіршився і вилився в закупорення судин. Ампутували і ліву ногу. Однак Стас не здавався і мріяв, що йому зроблять протези і він знову зможе ходити. Однак у ніч з 29 на 30 жовтня 2016 року, перебуваючи у протезувальному закладі, під час сну Станіслав Астахов помер. Залишилась дружина. Місце поховання: м. Чернігів 

Божок Олександр Олексійович народився 12 вересня 1988 р., в с. Печі, Борзнянського району Чернігівської області.

Олександр закінчив навчання у Київському вищому професійному училищі будівництва і архітектури у 2006 році за спеціальністю: столяр будівельний 4-го розряду, верстатник деревообробних верстатів 4-го розряду.

Служив на 195-ій центральній базі Державної спеціальної служби транспорту на посаді солдата.

Помер 28 червня 2018 р. під час несення служби від зупинки серця в районі м. Рубіжне, Луганська область. Залишились батьки, брати і сестри.

ГУЛЕВСЬКИЙ Ігор Володимирович

Народився 27.01.1984 року у селі Штукар Веселинівського району Миколаївської області.

Навчався з 1991 року у Штукарській неповній середній школі.

У 1999 році разом з матір'ю та братом Віталієм переїхав у село Лісконоги Новгород-Сіверського району. Ігоря з братом виховували мама та вітчим.

У 2000 році закінчив Лісконогівську ЗОШ І-ІІ ступенів, здобувши базову середню освіту.

 

У 2002 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройних сил України, військова спеціальність - механік-водій, служив у танковому підрозділі.

Після строкової служби працював на тваринницькій фермі ТОВ "Переможець" у селі Лісконоги, деякий час працював у Києві.

Мобілізований у лютому 2015 року, проходив службу у Кіровоградській 57 окремій мотопіхотній бригаді, під час виконання службових обов'язків в зоні проведення АТО від розриву гранати був важко поранений, отримав контузію.

Односельці збирали кошти на лікування, допомагали усім селом, але 28.11.2015 у Центральному клінічному госпіталі ЗСУ Ігор Гулевський помер від харчового ботулізму, викликаного токсином типу Е.

У померлого залишилася мати, брат, цивільна дружина і донька, які живуть у Лісконогах.

Похований у Лісконогах на сільському кладовищі.

 12 жовтня 2016 року в селі Лісконоги на будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Деснянська, 53), де навчався Ігор Гулевський, йому відкрито меморіальну дошку.