Загиблі герої Чернігівщини: Лях Олександр. Тетянишко Ігор. Мельник Віктор. Василенко Анатолій
.jpg)
Навчався та закінчив 9 класів у Світличанській школі, потім навчався в Дащенківській школі, де і отримав середню загальну освіту.
Після закінчення школи проходив військову службу у військовій частині 3004ВВ МВС України м. Донецька. У свої 18, під час проходження служби Віктор залишився без батька, тож всю відповідальність за сім'ю, а саме за сестру і матір, він взяв на себе, тому що він залишився для сім'ї опорою, хоча був ще такий юний.
Після закінчення служби Вітя пожертвував своєю освітою і не пішов навчатися, а влаштувався працювати в ТОВ "Фоззі-Фут", для того щоб мати можливість оплачувати освіту молодшої сестри, де і працював до війни.
Був неодружений. Всього себе присвятив матері, сестрі і бабусі, тому що саме головне в житті для нього була сім'я, він вважав своїм обов'язком оберігати їх, тому коли йому прийшла повістка він без роздумів прийняв її.
11 березня 2015 року його мобілізували (в 24 роки), свої 25 років зустрів в окопі на передовій. Проходив навчання у Львові на Яворівському полігоні, де протягом 30-ти днів навчали снайперів. По закінченню курсів направили захищати Україну на сході.
Віктор старший солдат, в АТО був снайпером, позивний "Меля", приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. 04 грудній 2015 року виконував бойове завдання (населений пункт Зайцево Микитівського р-н, м. Горлівка, Донецька обл.) знаходився на бойовому чергуванні до 08.00 години, після чого пішов відпочивати. Близько 09.00 годин ворог почав снайперський обстріл позиції. У зв'язку з цим, він зайняв вогневу позицію для боротьби зі снайперським вогнем противника. Адже завжди рвався в бій, і був завжди перший, ніколи не ховався! Коли потрібно було йти на позицію Вітя без роздумів сказав: "Я піду". У результаті перестрілки з вогнепальної зброї військовослужбовець отримав вогнепальне поранення голови не сумісне з життям. Висновок: Мельник Віктор Анатолійович героїчно загинув виконуючи бойове завдання в зоні АТО 04 грудня 2015 року приблизно 09.20 годин. Причина загибелі став постріл снайпера-терориста в голову.
Вітя був дуже веселий, посмішка ніколи не сходила з його обличчя, саме таким його всі пам'ятають, саме таким він приходить рідним у снах. Був відповідальний, завжди був у перших рядах. У нього не було страху в очах, і він завжди вірив у перемогу і говорив,що перемога за нами!!!!
В кінці жовтня приїздив додому у відпустку. Побачився з рідними, друзями, знайомим, допоміг доробити дома ремонт, бабусі дрова заготовив на зиму. Дім облаштував всим необхідним, для мами і сестри став надійною опорою, і коли всі незгоди були позаду, сказав: "ну тепер я буду жити для себе"....але так і не встиг, через 3 тижні загинув".
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 8, ряд 2, місце 12. 
Указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).
аказом № 320 від 4 грудня 2015 р. нагороджений почесним знаком "57-а окрема мотопіхотна бригада".
Наказом № 43 від 4 грудня 2015 р. нагороджений почесною відзнакою "За оборону Зайцевого".
Анатолій Миколайович Василенко народився 18 червня 1988 року в селі Синяківщина на Полтавщині в родині Наталії Михайлівни та Миколи Івановича Василенків. Закінчивши 9 класів Білоусівської школи, юнак вступає до дігтярівського ПТУ, де отримує професію машиніст-тракторист. Після закінчення навчання хлопець певний час працює на Донбасі, в місті Краматорськ. У 2018 році одружується і разом із сім'єю переїжджає в Гнідинці та влаштовується на роботу в ТОВ "Прогрес". За життя він не мав своїх дітей, проте до доньок дружини Тетяни і Софії ставився із батьківською теплотою, а вони відповідали йому взаємністю. Гнідинчани пам'ятають Анатолія добрим та надійним хлопцем.
27 лютого 2022 року Анатолій пішов добровольцем у віськкомат, а далі були тероборона і 58-а окрема механізована бригада. Мужній солдат стояв серед Захисників Чернігівщини та стійко обороняв рідний край, ніс службу у Сумській області, потім був направлений на Донбас.
До 4 серпня побратими-односельці пліч-о-пліч, в одній бригаді, стримували російські війська на околицях міста Бахмут на Донеччині.
В той день росіяни постійно гатили по військової та цивільної інфраструктури Бахмута, завдавали удари авіацією. Окупанти намагалися прорвати оборону наших бійців штурмовими діями та, завдяки незламному духу українських Захисників, вимушені були відійти. Захисники Володимир Білоус та Анатолій Василенко до останнього подиху відбивали смертельні атаки окупантів. На жаль, земляки заплатили за це своїм життям... Анатолій загинув 4 серпня 2022 року на Донеччині, околиця міста Бахмут. Похований 9 серпня 2022 року в селі Гнідинці, Прилуцького району, Чернігівської області. Сиротами стали діти, а дружини - вдовами...
Дружина Володимира Марина присвятила чоловікові наступні зворушливі рядки, які залишила на своїй сторінці в соцмережі:
Невблаганна прийшла і забрала тебе
Не поможе ні відчай, ні сила
Обірвалась і впала за обрій зоря
І сльозою свій слід залишила
Пролітають повз мене думки і чуття
І події якісь галасливі
А душа моя й досі ще німо стоїть
Відчайдушно чекає на диво
Не прийдéш, не прийдéш
Бо нема вороття
Нас не відстань, не час розлучає
Але може і в тебе там є небеса
І зоря, що про нас нагадає
Людмила, дружина Анатолія залишила в соцмережі сумну публікацію в пам'ять про свою рідну людину:
Відійшов ти від нас,
Промінь сонця погас,
Залишились пекучі рани.
Не прийдеш ти у дім,
Не пригорнеш дитину,
Рідний тато, чоловіку, коханий!
Коментарі
Дописати коментар