Загиблі герої Чернігівщини: Шеремет Артем. Анікієнко Олександр. Острогруд Юрій. Стельмах Олег. Шевченко Василь

31-річний старший солдат Артем Шеремет, позивний Черняга, загинув 9 березня 2022 року, обороняючи від окупантів рідну Чернігівщину. Вранці ворог почав наступ на Лукашівку. Артем із побратимами перебував на крайньому рубежі села, коли почався прицільний обстріл з танка по їхніх позиціях. Боєць отримав контузію, але зміг встати на ноги. Схопив РПГ і збирався зробити постріл, але отримав осколкове поранення в ділянку шиї. Побратим намагався надати допомогу. Після наступного прильоту осколками знесло лицьову частину черепа. Був похований місцевими жителями у братській могилі разом із побратимом Юрієм Вороною. Знайти і забрати тіло вдалося лише після деокупації села 3 квітня 2022-го.

Артем народився у місті Городня Чернігівської області. Закінчив місцеву школу. Пройшов строкову військову службу в ЗСУ. Жив і працював у Чернігові. Захоплювався ножами, колекціонував їх. З 2014 року чоловік брав участь в АТО/ООС на Донбасі. До 2016-го служив у 25-ій окремій повітрянодесантній бригаді. У 2017-2018-их був бійцем 5-го окремого полку зв'язку. У 2018-2022 роках воював у складі 72-ої окремої механізованої бригади. З 24 лютого 2022 року Артем був військовослужбовцем 21-го окремого стрілецького батальйону, де обіймав посаду старшого оператора розвідувального взводу. «Артем був і є для мене взірцем мужності, порядності, справедливості, справжнього Захисника і Героя. З першого ж дня повномасштабної війни сам став на захист України і нас всіх попри те, що вже не служив у ЗСУ. Не чекав, поки його викличуть», – розповіла його двоюрідна сестра Катерина Синявська.

Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали воїна 6 квітня 2022 року в селі Жовідь на Чернігівщині.

В Артема залишилися мама, бабуся, двоюрідна сестра та цивільна дружина.

Анікієнко Олександр Анатолійович народився 8 жовтня 1988 року в Ніжині. У 2005 році закінчив ніжинську загальноосвітню школу № 5. Вступив до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Після закінчення - працював у бюро екскурсій та туризму.

У 2022 році долучився до Сил Оборони України. Солдат 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Загинув 5 вересня 2022 року біля села Богоявленка Донецької області. Похований 23 жовтня 2022 року в Ніжині.

Поховали через вісім місяців після загибелі. 29 жовтня 2022 року у Чернігові прощалися з бійцем тероборони Юрієм Острогрудом. Йому було 55 років. 24 лютого чоловік вступив у лави тероборони. Він загинув 3 березня під час авіаудару по 21 школі на Подусівці у Чернігові.

Останні слова Юрія були – "Ховайте дітей!". Його тіло не могли пізнати вісім місяців. Завдяки ДНК експертизі родина змогла поховати його на кладовищі у Ялівщині.

"Він сказав: «Я йду в тероборону». Я дзвонив йому 2 березня, він вислав фотографію у формі. Вже 3 березня я дзвонив йому – вже не було зв’язку", – розповів брат загиблого Сергій.
Начальник розвідки бригади Микола Прокопенко пригадав, як все відбувалося.

"Я, мабуть, останнім бачив Юру. Він був командиром бойової групи в складі 14 осіб. Я його призначив буквально за півтори доби. 3 березня три групи працювало на об’єктах. Було поставлене завдання в 12 вишукуватись, я роздав завдання і наказав через 10 хвилин бути готовими. Я буквально відійшов 3-4 кроки й впала бомба".
Спогадами про батька поділилася донька загиблого, Юлія:

"Він все життя був підприємцем, стояв на ринку. І його багато знають людей, і ніхто нічого не може сказати поганого. Настільки добра людина. Десять років, поки я вчилася в школі, він кожного дня робив мені чай, робив мені гарячі бутерброди. Кожен Божий день".
Донька каже, що перший час вони думали, що батько безвісти зниклий, адже навіть не знали, що він був у школі.
"Я з ним останній раз розмовляла 2 березня. В травні я пішла до поліції й написала заяву. В мене взяли ДНК. І п'ять місяців я чекала на експертизу. Загалом вісім місяців невідомості. Головне, що ми його знайшли. Що є куди буде прийти з ним постояти поряд".

Молодший сержант Олег Стельмах народився 5 жовтня 1994 року у селі Харкове на Прилуччині. Закінчив дев'ять класів місцевої школи, а потім вступив до Роменського ВПТУ №14, де вивчився на кухаря-кондитера. Після цього навчався у Сумському національному аграрному університеті, де здобув освітній рівень "бакалавр харчових технологій".

Протягом 2018-2019 років проходив строкову військову службу в лавах Нацгвардії. Брав безпосередню участь в ООС на території Луганської області. Після демобілізації працював у Києві на приватних підприємствах. У перший день повномасштабної війни чоловік добровільно прийшов до місцевого ТЦК та СП. Службу проходив у складі одного з підрозділів військової частини А0409 на посаді заступника командира бойової машини, навідника-оператора. Загинув 18 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися та поховали воїна у селі Харкове.

Солдат Василь Шевченко народився 22 березня 1970 року у місті Бердянськ Запорізької області. З часом переїхав у Чернігів, де закінчив школу №1. Далі навчався у радіозаводському ПТУ. Працював на будівельному підприємстві МЖК "Сервіс" в кувальному цеху автозаводу "Чернігів". Займався відновленням та реконструкцією школи в Семенівці та лікувальних відділень Чернігівської обласної лікарні. Крім того, працював маляром-штукатуром на "Північ – Будпостач".

Після втрати дружини під час повномасштабних бойових дій Василь вирішив долучитися до лав ЗСУ. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А7014 на посаді радіотелефоніста мінометної батареї. Загинув 7 липня 2023 року від тяжких поранень внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Луганщині. Попрощалися з бійцем в Чернігові у Катерининській церкві. Поховали його на кладовищі "Яцево".