Зникла Чернігівщина: Жіноче єпархіальне училище

 Ця велична архітектурна перлина будувалася впродовж 1882–1886 років, зовні поєднуючи у своїх обрисах класицизм та нотки романтизму, подекуди навіть мавританства, всередині це була справжня феєрія оздоби, яка включала найкраще від трьох провідних стилів тієї епохи.

Три десятиліття, прикрашаючи ріг Гончої та Стрітенської (сучасного проспекту Перемоги), училище слугувало чернігівським аналогом Смольного: випускниці цього закладу були бажаними нареченими й далеко поза межами губернського центру та навіть губернії.

«Во славу Святыя, Животворящия и Неразделимыя Троицы. 1882 года апреля 18 дня положено основание дома Черниговскаго Епархиальнаго женскаго училища с церковью во имя Рождества Пресвятыя Богородицы при державе Благочестивейшаго ГОСУДАРЯ ИМПЕРАТОРА АЛЕКСАНДРА ІІІ, при Супруге Его ИМПЕРАТРИЦЕ МАРИИ ФЕОДОРОВНЕ и Наследнике Его Цесаревиче Николае Александровиче по благословению Святейшаго Синода Преосвященным Серапионом, при Губернаторе Князе Шаховском, при начальнице Ю.С. Дейше <...> архитекторе Д. Савицком...».

Це майже повний текст із закладної дошки одного з найбільших проектів Дмитра Савицького, грандіозної споруди, яка мала честь очолювати список найбільших будівель Чернігова свого часу — Жіночого єпархіального училища.

Після великих потрясінь початку минулого століття статечна будівля прийняла до своїх розкішних надр редакції двох молодих газет — тепер вже широко знаних поважних видань: «Деснянської правди» та «Гарту».

А потім був кінець, який прийшов несподівано серпневим днем 1941 року. Будівля вщент вигоріла, перекриття другого поверху змушені були нести тиск обваленого даху; зрештою доволі могутні, але обгорілі, колони бальної зали не змогли витримати вагу, споруда всередині частково завалилася...

Під час повоєнної відбудови на допомогу скаліченій будівлі спробував прийти інженер та архітектор Лев Судніков. Був розроблений план відновлення, продумана внутрішня перебудова, складені креслення, але... Кілька фото та знайдена під час руйнування споруди у 1950-х закладна дошка — ось і все, що нагадує нині про колись найбільшу будівлю міста.

Джерело