Загиблі герої Чернігівщини: Котович Артур. Козар Василь. Ржаніцин Дмитро
Солдат Артур Васильович Котович народився 31 жовтня 1992 року в Одесі. В дитинстві з родиною переїхав до Прилук.
Артур закінчив Прилуцьку загальноосвітню школу №13. Далі навчався у Прилуцькому гідротехнікумі на спеціальності «Електрифікація» та у Рівненському університеті водного господарства та природокористування.
Чоловік працював у Прилуцькому РЕМі, у тютюновій компанії та на ТОВ «Алітоні».
Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення Артур Котович пішов до Прилуцького РТЦК та СП і записався добровольцем до лав ЗСУ.
Військову підготовку чоловік проходив в одній з країн Прибалтики.
Службу ніс на посаді стрільця-снайпера механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4712.
6 липня в результаті артилерійського обстрілу противника в районі населеного пункту Жереб’янки Василівського району Запорізької області загинув Артур Котович загинув.
Попрощалися із воїном 28 вересня, поховали на місцевому кладовищі.
Старший солдат Василь Козар загинув 5 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Захиснику було 50 років. Василь родом із села Залужжя Закарпатської області. Жив у селі Вільшане Чернігівської області. У 1991-1993 роках пройшов строкову військову службу. Був одружений, виховував двох синів. Мріяв жити у вільній країні та дочекатися онуків. На початку повномасштабної війни, 27 лютого 2022 року, чоловік був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив оператором у 4-му окремому стрілецькому батальйоні. Виконував бойові завдання на різних напрямках фронту. «Глибоко співчуваємо родині Героя. Нехай Господь Бог допоможе вам перенести цю важку втрату. Він захищав свою країну, свій народ, свою землю. Низький уклін і вдячність Василю. Вічна пам'ять і слава Герою!» – зазначили у Сосницькій громаді. Поховали воїна в селі Вільшане на Чернігівщині. У Василя залишилися дружина, двоє синів, рідні, друзі.
Морпіх Дмитро Ржаніцин, позивний Київ, загинув 15 липня 2023 року в районі села Макарівка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення під час ворожого мінометного обстрілу. Бійцю було 34 роки. Дмитро народився 3 грудня 1988 року в Німеччині у сім'ї військового. Згодом разом з родиною повернувся в Україну. Жив у селі Патюти Чернігівської області. Навчався в місцевій школі. Закінчив Київський національний транспортний університет за спеціальністю «Будівництво мостів та аеродромів». Після завершення навчання залишився жити у столиці. Працював інженером комп’ютерної техніки у ТОВ «Фармагейт».
Під час повномасштабного російського вторгнення Дмитро був мобілізований до лав Військово-морських сил Збройних Сил України. Служив у розвідувальному взводі 35-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського.
«Любив керувати автомобілем, дуже піклувався про маму та сина. З юних років тяжко працював та все заробляв своєю працею», – розповіла дружина загиблого Дарʼя.
«Ми знали Дмитра добрим і веселим колегою, оптимістичною людиною. Він виявив стійкість і мужність, щоб стати на захист України. Віддав своє життя за майбутнє кожного з нас, за нашу незалежність і мир. Це величезне горе для усіх нас… І ми завжди будемо пам'ятати його неоціненний внесок у нашу боротьбу за свободу та наше життя! Ми повинні вшановувати його пам'ять, продовжувати працювати на благо нашої країни та високо цінувати свободу, захищену нашими Героями неймовірно високою ціною власного життя! Вічна пам'ять та слава Герою!» – написали колеги загиблого з компанії «Фармагейт». Поховали захисника в селі Патюти на Чернігівщині.
У Дмитра залишилися батьки, брат, сестра, дружина і син, якому на момент загибелі тата було 4 роки.
Коментарі
Дописати коментар