Загиблі герої Чернігівщини: Марченко Володимир. Турянський Олег. Марченко Юрій. Володько Віталій. Бойченко Олександр

Марченко Володимир Михайлович

23.07.2022 Ніжинщина попрощалася ще з одним героєм – підполковником Марченком Володимиром Михайловичем, який загинув в результаті ракетного обстрілу в м. Кропивницький. Народився хлопець 23.02.1988 р в с. Мильники (колишня назва с. Григорівка). Зростав товариським та життєрадісним, майже не хворів. Мріяв стати військовим. В дитинстві часто дивився в небо та казав, що хоче літати. Був пізньою дитиною в батьків, є ще двоє старших братів.Після закінчення 9-го класу місцевої школи поїхав навчатися до військового ліцею м. Чернігів. По закінченню вступив до Харківського НУПС та закінчив його з відзнакою. Згодом був направлений на службу в пгт Озерне Житомирської обл.З 2017 по 2019рр – працював викладачем в ХНУПСі на кафедрі аеродромно-технічного забезпечення.З 2019 р був командиром ВЧ (аеродром Канатове). Одружився Володимир в 25 років. Дружина, Тетяна Федорівна, також військовослужбовець. Виховують п’ятирічного сина Дениса, який зі слів мами, є копією тата. Мав Володя багато друзів, в рідному селі всі його поважали. Часто зверталися за допомогою і нікому він не відмовляв. На службі був відповідальним, і взагалі, багато часу їй приділяв. Завжди все встигав. Казав, що його професія – це його життя. Вів здоровий спосіб життя, любив плавати і по можливості завжди відвідував басейн. З дружиною були постійно на зв’язку, крім дня, коли завдавали ударів по аеродрому. Після перемоги мріяв поїхати на море з родиною, а також придбати власне житло поблизу рідного села… Але не встиг… Поховали Володимира в с. Мильники біля могили батьків. Висловлюємо щирі співчуття родині та всім близьким… Вічна пам’ять герою…

Олег Турянський загинув 27 лютого, при виконанні своїх бойових обов’язків, внаслідок обстрілу російською армією міста Києва. Про це пише «Ваш Голос Прикарпаття». Олег народився у Старому Самборі. Його батьки старосамбіряни. Коли хлопчику було три роки переїхали на Чернігівщину. Туди скерували тата, теж військового. Олег — єдиний син у батьків. Два роки навчався у Чернігівському військовому ліцеї. Опісля, вступив у військовий інститут Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. «Цьому юнаку через місяць виповнилося б 18. Лише 18. Його вбив Путін. Не забудемо. Не пробачимо. Батькам — вдячність за Сина і підтимка. Олегу — Слава! Слава! Слава! Тепер він боронитиме Україну з небес», — йдеться у повідомленні. Хоронитимуть Героя у Старому Самборі.

МАРЧЕНКО Юрій Миколайович

Народився 25 квітня 1998 р. у с. Півці Чернігівської області у сім’ї робітників. У 2004 р. пішов до першого класу Чернігівської загальноосвітньої школи. У 2013р. вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військовофізичною підготовкою. З 01.08.2015 р. по 26.06.2020 р. – курсант Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. З 06.2020 р. по 07.2020 р. – інженер центру автоматизованих систем управління батальйону зв’язку 57 окремого полку зв'язку та РТЗ ПвК «Схід» ПС ЗС України. З 27.07.2020 по 19.05.2021 рр. – інженер комплексу автоматизованих систем управління батальйону зв’язку 57 окремого полку зв'язку та РТЗ ПвК «Схід» ПС ЗС України. З 19.05.2021 по 24.02.2022 рр. – начальник зв'язку 302 зенітного ракетного полку ПвК «Схід» ПС ЗС України. Загинув 24 лютого 2022 р. в умовах бойової обстановки під час дії правового режиму воєнного стану. Смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби. Похований 19.03.2022 р. на міському кладовищі № 18 м. Харкова. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Боєць Юрій Марченко отримав орден «За мужність» посмертно. Матері загиблого Героя вручили посмертну нагороду сина.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №134/2022, Про відзначення державними нагородами України https://www.president.gov.ua/documents/1342022-41693 

Віталій Юрійович Володько — капітан 145 ОРВП Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, який загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Загинув 18 березня 2022 року під час обстрілу російськими ракетами казарми у місті Миколаєві, у якій він перебував. Як розповів Олександр Помазан, військовослужбовці загинули 18-го березня під час обстрілу російськими ракетами казарми, у якій відпочивали бійці. "З п'ятого по перший поверх обвалилися плитові перегородження казарми, на жаль, сталося те, що сталося", — сказав Олександр Помазан. Нагороди • орден «Богдана Хмельницького» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

ОЛЕКСАНДР БОЙЧЕНКО 42 роки, майор, молодший офіцер 15 батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади Івана Виговського, випускник ННІ міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Героїчно загинув 13 березня 2022 року під селом Скоринець Чернігівського району Чернігівської області, захищаючи територіальну цілісність і Незалежність України. У Київський національний університет імені Тараса Шевченка Олександр Бойченко вступив у 1989 році, закінчивши Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Він навчався за освітньою програмою «Міжнародні відносини» в ННІ міжнародних відносин, у 2003 році отримав диплом магістра. Доцент кафедри ННІ міжнародних відносин Богдан Криволапов згадує, що з Олександром Бойченком познайомився у 2001 році, коли викладав у нього предмет «Міжнародне приватне право». Він розповів: «Сашко тоді був студентом 3-го курсу ІМВ відділення «Міжнародні відносини». Ця дисципліна йому важко давалась, але вже тоді він проявив характерну для нього наполегливість і дуже успішно склав цей курс». У Навчально-науковому інституті міжнародних відносин згадують, що Олександр був головою Студради інституту. Під час спілкування з ним відразу відчувалися лідерські якості та почуття справедливості. Студенти дуже поважали його, а адміністрація прислухалася до його думки. Після закінчення ННІ міжнародних відносин Олександр працював у Міністерстві оборони і часто приходив провідати рідну Alma mater. Після окупації Криму та агресії рф на Донбасі, Олександр Бойченко пішов добровольцем на фронт і проходив службу в батальйоні «Київ-12», що діяв на Луганщині. «Пам’ятаю, коли Сашко під час відпустки прийшов в інститут і на запитання: «Як справи?», – сказав: «Мені потрібен КАМАЗ, щоб бійців вивозити з передової». КАМАЗ не знайшли, але за допомогою доцента кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Ксенії Денисенко вдалось придбати ЗІЛ з кунгом», – розказав Богдан Криволапов. Після демобілізації Олександр залишався в резерві 95-ї окремої десантноштурмової бригади (95 ОДШБр). За цей період у його житті відбулося багато подій: він став батьком, почав працювати в НАЗК, здобув юридичну освіту. Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України Олександр Бойченко відразу з’явився у Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Дізнавшись, що 95 ОДШБр уже була відправлена на фронт, він не став чекати та приєднався до 15 батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади Івана Виговського (58 ОМПБр). Загинув у бою з російськими загарбниками 13 березня 2022 року під селом Скоринець Чернігівського району Чернігівської області.