Історії Воїнів: вчитель Козинець Борис

Борис Козинець викладає предмет “Захист України” у 19-й та 3-й школах Чернігова. Додатково проводить гуртки військово-патріотичного напрямку, школи безпеки та гуртки з вогневої підготовки. Він розповів, що викладацька діяльність розпочалася для нього у 2009 році. До того часу чоловік був професійним військовим.

“У мене так доля склалася, що я спочатку служив, потім звільнився, потрапив у 19 школу, а потім знову потрапив на службу. Бо в мене посада пов’язана з бойовою підготовкою”.

Борис навчався у механізованому підрозділі Ташкентського загальновійськового командного училища.

“Після випуску, я багато де служив по Радянському Союзу та після розвалу СРСР, я намагався потрапити назад до Чернігова (Борис, уродженець Чернігова, – ред.). Так, у рідному місті я і продовжив службу до 2004 року”.

У чоловіка серед одногрупників-військових було багато росіян та представників інших національностей з колишнього СРСР..

“Коли розпочалася агресія у 2014 році, я раз чи два намагався з ними поговорити, та нічого нормального я не почув. Після цього, я просто перестав спілкуватись. Є такий телеграм канал «Анатолій Штефан “Штірліц”», він періодично публікує фотографії загиблих російських офіцерів. І я там побачив колишнього однокурсника. Він у званні майора поїхав на фронт воювати у 60 років. І я думаю: «Поїхав до країни, яку ніколи не бачив, не бачив людей, і ти поїхав завойовувати в такому пенсійному віці?»”.

Досвід, який має викладач-військовий, дає йому можливість порівняти українську армію на початку незалежності й більш сучасну.

“Зараз збільшилось фінансування і збільшилась увага до Збройних Сил. І, звісно, якість підготовки значно зросла. В підготовку додали усе необхідне, для того, щоб швидко, якісно навчати військовослужбовців — ведення бойових дій, не просто, а ведення бойових дій в урбанізованій місцевості, тобто в місті. До цього бойова підготовка була, але вона була ще радянська, навіть програми підготовки практично не були змінені, тільки переведені на українську мову. Помінялися люди, помінявся підхід до підготовки та взагалі до ЗСУ, тому що до 2004 року йшов повний розвал. Не виділялося: ні палива, ні грошей, нічого на підготовку”.

У 2015 році, каже Борис, він потрапив під шосту хвилю мобілізації.

“Війна ще тривала менше ніж рік. Я потрапив в управління бойової підготовки оперативного командування «Північ», воно тільки починало формуватися”.

З початком широкої війни Борис Козинець обороняв рідну Чернігівщину. З його слів, він був командиром зведеного підрозділу.

“Це Топчіївка і Красне, щоб закривати цю трасу і щоб було якесь сполучення з Черніговом. Десь з 15 березня 2022 року мене назад відкликали до міста. Тут я відповідав за підготовку резервів і підрозділів ТРО. І так воював до кінця червня 2022 року. Звільнився зі служби за наказом Міноборони у званні полковника через граничний вік. Мені виповнилося 60 років”.

На запитання, чи хотів би служити далі, він відповів:

“Звісно. Я б далі служив, а так вирішив знову зайнятися викладанням у школі”.

Оскільки Борис офіцер, навички викладання вже мав.

“Періодично ми проводили заняття, а там шість чи сім предметів навчання у військових є. Такі як: вогнева підготовка, перша тактична підготовка, топографія, фізична стройова, і по кожному з цих предметів, якщо в тебе є підлеглі, то ти проводиш заняття згідно з розкладом занять програми підготовки. Нічого для мене нового і складного не було”.

Згодом військовий, як і решта вчителів пройшов атестацію.

“Плюс в мене в додатку до диплома був такий предмет, як «Військова психологія і педагогіка». Нам викладали цей предмет, як знайти підхід до людей, проводити заняття, щоб тримати аудиторію, щоб було цікаво”.

Предмет “Захист України” (Постановою Кабінету міністрів України від 26 лютого 2020 року № 143 “Про внесення деяких змін до постанов Кабінету міністрів України” назву навчального предмета “Захист Вітчизни” змінено на “Захист України”, – ред.) Борис порівнює, як підготовку молодого солдата. Каже, що зараз молодь ще вмотивованіша стала.

“Я до 2015 встиг повикладати, і я не можу сказати, що на той час не було дітей без мотивації. Була вона і залишилась. Зараз вона значно вище, тому що це захопило усіх практично, усі сім’ї, особливо в нас у місті”.

Найстрашнішим для військового-вчителя було російське бомбардування Чернігова.

“Навіть я не очікував, що буде бомбардування. В такі моменти мене турбувало, що там з моєю рідною 19 школою, що з учнями, колегами, рідними”.

За його словами, по школі було до дев’яти прямих російських влучань.

На своїх уроках, каже Борис, він дає матеріал згідно з програмою, та коли учні запитують про війну, про те, що йому доводилось бачити – розповідає.

“Суровий командир, він хороший тільки на полі бою. Зі своїми підрозділами, підлеглими. З учнями старшого класу, з дітьми, треба трохи по-іншому. Тому що, вони ще дорослі, в них тільки-тільки з’являється свій досвід. І тому, найголовніше в цій справі – не відбити бажання і жагу до навчання. Якщо це відбити, то всі останні потуги марні”.

Так, з 1 вересня 2022 року полковник у відставці знову почав працювати у школі.